⁃ Іра, будь ласка, не клади слухавку! Нам потрібно поговорити. Я довго носив у собі це рішення і подумав, що для нас двох найкраще буде все повернути. Ти не хочеш зустрітися? – зателефонував він посеред ночі.
Серце було не на місці. Минуло три роки з того злощасного дня, коли він зізнався, що більше не кохає її та покидає заради колеги, у яку закохався. Зраджувати він не став, просто правдиво все розповів і пішов, і тут цей дзвінок….
⁃ Вибач, що так пізно, я тебе, мабуть, розбудив…. Просто це єдиний час, коли я можу наважитися, зранку взагалі ніяк….
⁃ Мені здається, ти надто пізно наважився…
⁃ Я все розумію, але я вже рік сам живу, якщо тобі цікаво…
Іра опустила голову і посміхнулась про себе. Вона пам’ятала кожну деталь того часу, коли дізналась, що Саші сподобалась інша. Чоловік її ще не встиг нічого повідомити, а вона вже була готова його пробачити. Здавалось, що на все готова, аби він лише поруч з нею був. Проте він не хотів бути, говорила тоді з сестрою, а та їй хорошу пораду дала, щоб дати йому якийсь час погуляти, погратися у закоханість, а якщо до цього часу не повернеться, то відпустити його.
⁃ Ти ж розумієш, що не зможеш його стримати чи прив’язати до себе, – говорила сестра: – скажи, що відпускаєш його, але лише на рік, наприклад. Ти наступний рік чекатимеш його, а якщо він не повернеться за цей час, то почнеш будувати нове життя, як і він.
Вона дала йому більше, цілих два роки, бо сама розуміла, що раніше відпустити його не зможе. Перші пів року вона щодня чекала його дзвінка та повернення, всі думки були лише про Сашу. Вона буда готова йти за ним на інший кінець світу, аби він лише покликав.
А потім сильно захворіла мама Іри, вона до неї переїхала, на роботу тепер ходила лише на пів дня, а в інший час матір доглядала. А як її не стало, то мало того, що його забула, то і себе не могла згадати, дуже її це все вимотало.
Все її тіло кричало лише про біль та смуток, нічого там не залишилось для любові. От тоді й він подзвонив, мов відчув, що зв’язок між ними обірвався, що ще трішки й перестане вона його чекати.
Іра не знала, як відповісти колишньому чоловіку, що у неї не залишилось до нього жодних почуттів. Вона на нього не ображена, не зла, але й любові, як колись, немає. З жахом усвідомлювала, що раніше вона б плакала від щастя лише від його дзвінка, а тепер їй абсолютно байдуже.
⁃ Немає тобі більше до кого повертатися. Тієї Іри вже немає, – відповіла вона і поклала слухавку.
Саша вирішив, що вона на нього просто ображена і не залишав спроб відновити їхнє спілкування, почав забирати з роботи, кликати на побачення, все, як колись, з нового аркуша. А через рік вони знову разом жити почали, він їй пропозицію зробив. Багато подруг намагалися відмовити Іру від помилки, мов «двічі в одну річку не ввійдеш» і так далі.
А сестра продовжувала підтримувати Іру: «Нічого ви не розумієте! Ніхто з нас не ідеальний, головне, що вони разом всі труднощі долають!»
Іра з Сашком живуть разом вже п’ятий рік і незабаром очікують поповнення. Знайомим та близьким говорять, що їхня велика любов – це подарунок від долі. А що ви думаєте про такі стосунки?
