Чи варто пробачати 3раду?

Юля зателефонувала неочікувано, уночі:

– Іване, не клади слухавку! Вибач, що телефоную… Хотіла поговорити з тобою… Ти знаєш, я постійно думаю про тебе… Давай зустрінемося.

Іван аж побліднів. Серце шалено закалаталося. Минуло два роки, коли Юля покинула його заради іншого. Вона закохалася у свого шефа. Не стала обманювати чоловіка, зізналася зразу. Просто зібрала речі і пішла.

А тепер на тобі:

– Вибач, що пізно. Я довго наважувалася, щоб зателефонувати тобі. Ти знаєш, що я зрозуміла… Ти був ідеальним чоловіком. Яка ж я дурепа, що пішла від тебе!

Іван дуже любив її. Ще з дитинства був поруч з нею, зі школи. Він відповів:

– Мені здається, ти запізно зрозуміла…

– Я знаю. Та я вже давно одна живу, якщо тобі цікаво.

…Він похилив голову. Згадав ту розмову з братом. Олексій перший повідомив Івану, що дружина його зраджує. Коли дізнався, місця собі не знаходив. Спочатку хотів пробачити Юлю. Він любив її так сильно, що життя був готовий віддати за неї. Просто не міг залишитися сам. Та вона пішла. А Олексій порадив відпустити її:

– Не тримай її. Міцніше тримаєш – далі втече. Ти ж її любиш? Тоді повинен бажати, щоб вона щаслива була. Відпусти її, брате!

Тоді Іван сказав Юлі, що буде її чекати. Два роки буде чекати. Якщо вона захоче повернутися за цей час, він прийме її.

Він чекав… Довго чекав. Сподівався, що ось вона двері відчинить і зайде у їхню квартиру. Чекав, що пролунає дзвінок, і він знову почує її голос. Але ніхто не приходив і не телефонував.

Потім захворів батько. Іван переїхав доглядати його до села. У брата діти малі були, на двох роботах працював, тому допомагав не дуже часто. Іван за всіма тими турботами та працею почав трохи забувати Юлію. А далі похорони. Поховали батька. Іван геть втомився. Він перестав її чекати, з головою поринув в роботу. Відчував чоловік, що зв’язок з Юлею повністю втрачений, і вже немає на що сподіватися. Про інших жінок і не думав навіть, хоча вони у селі намагалися будь-якими способами знайти шлях до його серця. Та все марно. Раз обпікся. Вистачить!

… Іван не знав навіть, що відповісти колишній дружині. Нічого не залишилося – ні смутку, ні образ від зради. Лише порожнеча. А зовсім недавно він чекав її. Коротко сказав лише:

– Не знаю, що тобі, Юліє, відповісти. Я змінився. Перестав чекати.

І поклав слухавку.

Та Юля не здавалася. Вона хотіла почати все з чистого листка. Телефонувала йому, приходила додому, коли він повернувся у квартиру. Іван впустив її знову у своє життя. Згадав, як смачно вона готувала, як разом вони вечеряли і обговорювали день, що добігав кінця.

Друзі Івана не раз відмовляли його:

– Зрадила один раз, зрадить і другий…

Та він не послухав. Вони знову одружилися.

Юля з Іваном живуть разом уже п’ятнадцятий рік, виховують сина. Про ту зраду навіть не згадують. І Юля навіть приводу для ревнощів не дає. Вони щасливі разом і говорять, що їхнє кохання – подарунок долі.