Є у мене одна подруга давня, з якою ми рідко бачимось, проте одна без одної не можемо. Ще багато років тому вона покликала мене на своє весілля, а потім я стала хресною її доньки. І ось я вирішила вам розповісти історію, яка трапилась зі мною два роки тому.
Почалось все зі звичайного телефонного дзвінка.
– Ти сильно зайнята? Зможеш приїхати? – відразу почала подруга не своїм голосом.
– Що у тебе трапилось? Донька хвора чи з тіткою Ніною щось?
– Не хвилюйся, з мамою все гаразд, але ти мені потрібна тут, поговоримо, коли приїдеш.
Я швиденько зібралась, забігла у місцеву кондитерську, купила смачного і відразу сіла в автобус. Хоч ми й живемо в одному місті, але їхати до подруги майже годину, і це якщо пощастить, та без пересадок.
Біля дверей мене зустріла похресниця. Я її навіть спочатку не впізнала, сама не своя, вся біла з величезними синяками під очима, мов кілька ночей не спала. Я не спішила відразу все питати, лише коли подруга запросила за стіл і поставила чайник: «Що там у вас сталось? Всі хоч здорові?»
– Вже краще б хтось захворів, – відповіла подруга.
– Не говори такого! Невже хтось п0мер?
– Ех, та Аня моя вагітна!
– Ну, звісно, це неочікувано. Але ж не смертельно? Та й вони з Сергієм не перший рік зустрічаються, все одно все до весілля йшло, то чого так хвилюватися? Невже не хоче признавати дитину?
– Якби ж все так просто було, а вона то завагітніла не від Сергія, у тому і проблема.
– А коли ж у неї встиг появитися новий? А з Сергієм у них вже все?
Наша Аня завжди була тихою та розумною дівчинкою, тому подумати, чи звинуватити її у «швидких стосунках» міг лише дурник. Вона вивчилась в університеті, знайшла роботу й там познайомилась з Сергієм. Він був старший від неї на кілька років, розумний та добрий. Зустрічалися вони вже більше як рік і були знайомими з сім’ями один одного, тому всі лише чекали його пропозиції. Без зайвих слів було зрозуміло, що у них все серйозно.
– Ви мені хоч поясніть, що сталось, бо я просто нічого не розумію. Чия це дитина і чому це така трагедія?
– Ой, не збираюсь я пояснювати відколи твоя похресниця почала вести розгульний спосіб життя. З одним гуляє, а з іншим спить! Знаєш, як таких дівчат у нас час називали?
– Припини! Аню, розкажи, що сталось.
– Мамо, ти хоча б совість мала про рідну доньку таке говорити!
Я забрала Аню якнайдалі від її мами й попросила все мені спокійно пояснити, паралельно намагаючись заспокоїти її.
– Це місяця три тому було. Ми тоді з Сергієм сильно посварилися, вже думали розбігатися і саме у той день йому відрядження поставили на два місяці. Я надіялась, що він до мене прийде прощатися та миритися, а він навіть не написав, що їде, я це від колег дізналась. Звісно, після такого мені й самій відпало бажання з ним миритися. На момент, коли я пішла до одногрупниці у гості, ми не спілкувалися уже кілька тижнів. Там був мій колишній друг Іван. В університетські часи він за мною бігав, і там ми розговорилися. Згодом він мене додому провів, і ми домовилися зустрітися наступного дня. Загалом, ми випили шампанського, розговорилися, а потім поїхали до нього. От так все і сталось.
– Боже, невже він силою…?
– Ой ні, не подумайте про Івана погано. Я сама винна, була зла на Сергія, хотіла йому помститися та й шампанське на мене недуже добре діє.
– А ти впевнена, що дитина від нього? Це ж всього один раз, можливо, то Сергієвій?
– Точно. Там по датах все збігається, та і я раніше таблетки завжди пила, а тоді у мене це зовсім з голови вилетіло, — говорила похресниця і не могла припинити плакати.
Згодом ми повернулися до її мами на кухню і вирішили спробувати найти вихід з ситуації.
– А можливо, тобі попросити у лікарів, щоб вони Сергієві менший термін сказали? От і вийде, що вже від нього вагітна, а там, мов раніше народила…
– Ні, хресна, не можу я так. Постійно обманювати кохану людину. Рано чи пізно зізнаюсь, а він мене не пробачить. Він гордий. Може, на словах і скаже, що пробачив, та ще довго мені буде докоряти.
– Тоді може варто піти до того Івана? Нехай знає, що батьком скоро стане, якщо хлопчина хороший, то й у дружини тебе візьме.
– Та не хочу я з ним жити, не люблю.
– А кого ж ти тоді любиш? Життя самотньої мами на плечах з дитиною, яка ніколи не пізнає батьківської любові? – говорила подруга, – Чи може тобі подобається звання «жінки з причепом», на яку ніколи не поглянуть чоловіки.
– Ти ж мене сама виховала і нічого, все добре, от і я зможу. Сама винна, що так сталось, а за свої помилки потрібно відповідати.
Загалом, вирішили ми з подругою, що поки Ані краще пожити з бабусею у більшому місті, тому що тут вона лише чутиме плітки й докори. А бабуся дуже любить онуку, тому нікому ображати її не дасть, та й роботу там знайти легше.
Аня поїхала в інше місто і змінила номер телефону, бо раптово про неї згадав Сергій, яких хотів помиритися. Літом вона народила красивого світленького хлопчика, який зовсім не нагадував маму чи Сергія, бо вони двоє були темненькими.
На щастя, здогадки подруги про майбутнє Ані не справдилися, і коли синові було пів року, вона почала зустрічатися з хорошим чоловіком, який полюбив немовля, як рідне.
На день народження сина Аня і її новий чоловік повідомили, що вони розписалися і переїздять жити до нього. Ми всі плакали від щастя, лише бабусю розчарувала така звістка, тому що вона хотіла, щоб молодята жили з нею.
