“Десята дитина на підході” — говорить сусідка по палаті з матір’ю. Це мене ш0кувало, але ще більше те, що вона попросила мене забрати декількох собі на деякий час, щоб їй легше було

– Я знову при надії була, але тепер вже cтpax покинув мене! – Ангеліна наче жартома повідомила матері, а та вже й дивуватись перестала.

– Як це розуміти? Ой лишенько, вже вкотре матуся? – питає доньку, бо не знайшла слів від несподіваної новини.

– Якось так. Сергій сказав народжувати, інший би давно вже склеїв ласти, а він хоче й хоче ще дітей.

– Ангелінко, це буде вже 10-та дитина! Ти про що думаєш? Твій старший син вже в 9-му класі, скоро вступати до вишу має, а грошей й на маля й на нього хіба вистачить. Подумай!

У такому дусі триває довга розмова моєї сусідки по родильній палаті з її матір’ю.

Ангеліна лежала й криком говорила з матір’ю, після того, як познайомилася зі мною в пологовому будинку, в палаті, де  лежали, на жаль, лише ми. Мені всього 19 років, і це моя перша вагітність, а вона вже жінка під 40, мала народжувати 10-ту. Як би це сказати, жінка таки з досвідом.

Я була тоді захоплена її історією про батьківство. Бути матір’ю й однієї дитини не легко, а тут цілий шкільний клас вдома постійно вештається. Я насилу зважилася на одного. Після пологового будинку ми продовжили спілкування.

Питала її, а як же вони з чоловіком Сергієм опікуються дітьми. Це ж купа грошей, хоча я здогадувалась — соціалка певно велика. Старші діти допомагають з молодшими, годують їх пару корів, гуси, кури та господарство. Сергій працює агрономом на селі, тому зерна ще й трохи відсипає собі на сім’ю.

Однак, хоч я і не навідувала їх, картина вимальовувалася досить типовою: звичайна сільська родина, однак я й не здогадувалась, що навпроти живуть її батьки, збоку Сергієві, а позаду ще й братова сім’я з 4-ма дітьми. Здавалося б, що все село — це її сім’я, а цю вуличку варто перейменувати на їхню честь. Однак, в Ангеліни — повний рекорд з 10-ю дитиною.

А скільки разів Ангеліні прийшлося бігти по лікарнях, коли якесь дитя захворіє, а це ж така справа — один хворіє і тягне наступного. Поки застудою не перехворіють усі по черзі — вона не відступить. У такому разі Ангеліні як матері сімейства могла б навіть оплатити їй медкомісію. Але це я жартую

Насправді це кошмар. Навіть у селі з усіма родичами. А тепер ще й 10-й! Я вирішила промовчати й більше нічого не питати, крім порад про прийдешні пологи.

Через тиждень дзвінок!

— Алло, привіт. Це я Ангеліна. У мене до тебе справа. Чи не могла б ти взяти до себе двох моїх діток пожити, бо в нас фінансові труднощі й на всіх не вистачає ні часу, ні сил, ні коштів?

Я мало не збожеволіла. Всяке мені через телефон пропонували, але дітей? Звісно, я відмовила! Жінці — років, а я маю її дітей під опіку брати у свої 19. Оце таке життя. Питання: Навіщо народжувати, якщо не можеш забезпечувати. Де голова?