ЖИТТЯ

Дев’ять життів кішки, або Як маленьке ледь жuве кошеня врятувaло моє життя

Багато років тому ми знайшли маленьке кошеня. Воно було ледве жuве й замерзало на морозі. Я поспішала на роботу, а ще доньку в школу треба було «закинути». Та Оксанка вмовила мене забрати кошеня, адже «дітей» на вулиці не кидають.

Довелося забрати кошеня з собою на роботу. Я поклала його в коробку та поставила під батарею. Кошеня було зовсім кволим, вона не реагувало навіть на їжу. Я боялася, що навіть до вечора на протягне.

Реклама

Та, напевно, дуже йому хотілося жити. Увечері я зателефонувала подрузі, її брат працював ветеринаром у «крутій» клініці. Він пообіцяв увечері зайти після роботи. Зміна в нього закінчувалася пізно, та то нічого.

Реклама

Повернувшись зі школи, Оксана у першу чергу поцікавилася, як справи в кошеня. Та воно сиділо собі в коробці й не проявляло ніякого інтересу до того, що відбувалося навкруги. Оксанка повчила уроки та заявила, що вона разом зі мною буде чекати на лікаря. Я не могла їй відмовити, адже це було тепер її кошеня.

Женя прийшов годині так 0 22. Він оглянув кошеня, заспокоїв Оксану, що внутрiшніх ушкoджень у неї немає (адже це була дівчинка), уколoв вітаміни та імунномодулюючі ліки. Женя сказав, що кошеня перeмерзло та давно не їло, воно дуже виснaжене, та «жuти буде». Ми з ним ще трохи посиділи на кухні та він пішов додому, обіцяючи цікавитися кошеням та не взявши грошей.

Уколи допомогли маленькій кішці, і вона потроху почала оживaти. Мені не спалося, тому я вночі я все ще сиділа на кухні. Кішечка залізла до мене на коліна та пригорнулася. Я помітила, що в неї блакитні очі неймовірно насиченого кольору, схожі на людські.

Оксанка назвала улюбленицю Сонею. Кішка була слухняна, лагідна, проте дуже мовчазна. Вона ніколи не нявчала, щоб її погодували чи випустили погуляти, і навіть не муркотіла, хоча дуже любила, коли її брали на руки та гладили.

Згодом Женя прийшов ще раз. Щеплення кішечці ще було рано робити, та він знову вколов їй якісь ліки для зміцнення імунітету. Грошей він знову не взяв.

Цього разу ми довго проговорили на кухні, і якось за чаєм я розповіла все про себе. Як рано завагітніла, вийшла заміж, як чоловік нас покинув, та тепер Оксанка тата навіть не пам’ятає. У Жені все було по-іншому: він був із забезпеченої родини, з самого дитинства знав, чим хоче займатися, гарно закінчив університет, влаштувався за спеціальністю та ще й у гарну клініку, де добре платили. До того ж Женя був дуже добрим, допомагав безкоштовно тваринам у місцевому притулку. Та за всім цим йому якось не вистачало часу на особисте життя.

Женя пішов, а мені стало якось сумно. Здалося, що все в мене в житті не так, і не судилося зазнати того самого, жіночого щастя. Соня також не спала, вона пригнула до мене на коліна та почала лащитися, ніби заспокоїла.

– Ну що, все буде в нас гаразд? – запитала я в Соні.

– Мяу, – відгукнулася вона й вперше замурчала. Мені навіть на душі полегшало.

І Соня не помилялася. Уже через декілька місяців ми почали зустрічатися з Женею. Він виявився не тільки гарним ветеринаром і доброю людиною, а й уважним та турботливим коханим та гарним батьком для Оксанки. Ми самі не помітили, як донька почала ставитися до Жені як до батька, а згодом і почала його називати так. Із весіллям я квапитися не хотіла, а ось Женя вирішив навпаки.

Згодом ми почали жити разом, одружилися, народили сина. А Соня й досі оберігала нашу родину. Вона також знайшла собі «залицяльника», і скоро стала мамою. Кожного року Соня народжувала по двоє кошенят. І вони легко знаходили собі новий дім, а їхня нові хазяї так само легко знаходили щастя: нову роботу, стосунки чи навіть нове життя, як і я.

Оксанка виросла, вступила в університет та знайшла собі хлопця – також лікаря. Згодом Ігоря запросили на стажування в Німеччину, Оксана взяла академвідпустку, щоб поїхати разом з ним. А повернулися вони вже втрьох – Оксанка була вагітна, а Соня якраз народила кошеня – свою копію, тепер Соніна «донька» відправилася оберігати щастя моєї доньки. Все було добре.

Реклама

Також цiкаво:

Close