Коли наш старший син закінчував школу, на випускний з‘явилась і його бioлогічна мати, яка поводилась так, ніби весь цей час буда поруч з ним й ніколи не зaлишала його, ніби ніколи не забувала про дні його народження

У народі мене називали старою дівою, бо мені було уже 26 років, а я й досі не мала чоловіка та дітей. Я й сильно за цим ніколи не гналась, завжди була зайнята роботою та іншою купою справ, чоловіки у мене довго не затримувалися, тому навіть не мала з ким будувати плани на спільне майбутнє, а потім на мене звaлилась ціла гора пpoблем.

Почалось все зранку у гінеколога, звичайна планова перевірка закінчилась для мене сльозами, адже мені повідомили, що я ніколи не зможу мати дітей. У мене форма безпліддя, яку не можливо вилікувати, скільки я б грошей не вклала, залишалось надіятися на диво. Розбита цією новиною, я зателефонувала до мами, але слухавку взяв чоловік й повідомив, що вона зараз у лікарні у дуже поганому стані.

Кілька годин поруч з мамою промайнули, як мить. На щастя, лікар повідомив, що нічого страшного не трапилось, що вже через кілька днів мою маму можна буде забрати додому, і вона зможе бігати та танцювати, тільки її цього забажається. Мені подобався гумор лікаря, але тоді я й подумати не могла, що потім він стане моїм чоловіком.

Спочатку наше спілкування обмежувалось рекомендаціями щодо здоров’я мами та його жартами, а потім ми пішли на одне побачення і за тим понеслось щасливе романтичне життя. Ми якось так швидко закохалися один в одного, що всі навколо не встигли й опам’ятатися, як ми стали законними чоловіком і дружиною.

Мені пощастило, у мого чоловіка від першого шлюбу залишилось двоє діток — старший син та молодша донька. Їхня мама будувала нове особисте життя, тому їй було не до них, й ми вирішили самі їх виховувати. Я була переконана, що це Бог подарував мені шанс стати мамою, адже недаремно говорять, що не має значення хто народив, а важливий лише той, хто виховав.

Через місяць спільного життя я дізналась, що вагітна, це був наш з чоловіком спільний скарб, і ми просто могли скакати до неба від щастя, бо тепер у нас буде троє чудових діток.

Маленький новонароджений син повністю переймав всі звички свого старшого брата, а той лише й радий був і навчав його, як справжнього розбишаку, тому з ними доводилось нелегко. Добре, що хоч була одна донечка, яка допомагала мені з ними впоратися, намагалась бути схожою на мене, що не могло не радувати мене.

Наступні пару років мені було непросто. Доглядати трьох дітей, постійно готувати їсти та тримати лад у домі було не так просто, ще й з такими розбишаками. Чоловік, на жаль, мав мало вільного часу, бо навіть брав додаткові зміни, щоб прогодувати трьох діток і дружину. Я його ніколи не звинувачувала у тому, що він мені не допомагає, розуміла, що він і так робить усе, що у його силах.

Я була переконана, що всі навколо бачать, як я стараюсь, і обов‘язково це оцінять, особливо діти, яким я віддавала всю себе.

Коли наш старший син закінчував школу, на випускний з‘явилась і його біологічна мати, яка поводилась так, ніби весь цей час буда поруч з ним й ніколи не залишала його, ніби ніколи не забувала про дні його народження. Я намагалась не вдумуватися у те, що відбувається, тому що на першому місці у мене все одно стояв син та його свято.

Наприкінці святкування ведучі попрохали подарувати дітей букети найближчим та найріднішим людям. Я опустила погляд, боялась, та син підійшов саме до мене й промовив: «Мамо. Ніхто ніколи так мною не опікувався, як ви! Я вдячний вам, що зробили мене мною та навчили любити та жити!» Я більше не могла стримувати сльози. Це було те, чого я чекала всі ці роки, й тепер я була переконана, що вся моя робота була зроблена недаремно.