Познайомилася з Олександром минулого року. Інтелігентний, гарний, заможний чоловік. Він відразу запав мені у душу. На першому побаченні він розповів мені, що одружений, але разом вони вже декілька років не живуть. Просто не подали на р0злучення, і все.
– А діти є?
– Ні. Якось не вийшло… – посміхнувся Олександр.
– Серйозно немає? Впевнений? А, можливо, я знайду? – грайливо запитала я.
– Не найдеш! Бо у мене їх просто немає. Клянуся тобі!
– Чудово! Я своїх дітей хочу!
Я була щаслива. Олександр обіцяв мені, що незабаром розлучиться зі своє дружиною, і ми обов’язково відгуляємо весілля.
Бачилися ми з ним перші чотири місяці не дуже часто. Сашко їздив у постійні відрядження. Я не переймалася особливо цим. Але потім мені захотілося, щоб коханий більше проводив зі мною часу.
Я відверто сказала про це Олександру. Він не хотів мене втрачати, тому обіцяв виправити ситуацію. Через тиждень познайомив мене зі своєю матір’ю та сестрою. Вони гостинно прийняли мене у свою родину. Розповідали про дитинство мого Сашка. Людмила Георгіївна показувала мені його дитячі фотографії. Мені сподобалася моя майбутня свекруха. Вона була доброю і щирою. Так мені здавалося тоді. З сестрою Юлією я теж знайшла спільну мову, адже ми обидві працювали у сфері освіти.
Під час розмови зачепили ми і тему попереднього шлюбу Сашка. Його мама сказала, що вони прожили разом недовго. Не зійшлися характерами, та й годі. Розійшлися різними шляхами. А дітей не встигли народити. Мабуть, це на краще. Адже син зустрів мене.
Після того знайомства я часто відвідувала Людмилу Георгіївну та Юлю. Навіть без Сашка. Ми часто пили чай на кухні, спілкувалися.
Одного разу Людмила Георгіївна дізналася, що ми збираємося зняти житло. Вона запропонувала:
– Навіщо вам жити в чужій оселі? Живіть тут, у нас! Місця ж усім вистачить. Квартира ж у нас трикімнатна.
Я обіцяла подумати. Неприязні до цієї жінки я не відчувала, прекрасно ладила з нею. А так у нас буде більше шансів відкласти гроші на власне житло.
Через місяць ми переїхали до Людмили Георгіївни. Вона дуже зраділа:
– Хоч не так сумно мені буде! А там, як онучата з’являться, взагалі гамірно стане!
Я покірно чекала, коли Олександр розлучиться. А він чомусь не поспішав цього робити. Постійно щось заважало. Я таки не витримала і заявила йому:
– Або ти розлучаєшся, або ми розходимося у різні сторони. Скільки можна тягнути? Рік минув!
Сашко зізнався, що розлучитися йому важко, адже колишня дружина постійно затягує судовий процес.
Я знову чекала, а потім вирішила піти. Назавжди. Та його сестра зупинила мене:
– Оксано, не руйнуй свою долю! Саша тобі вже й обручку купив! Потерпи ще трохи! Він збирається тобі пропозицію зробити! Це таємниця, звичайно. Але я зізналася тобі, щоб відгородити вашу пару від такої помилки!
Я залишилася. Пропозиція? Обручка? Це означає, що він точно розлучиться скоро. А ми станемо незабаром законними чоловіком та дружиною.
Пішла до салону, змінила зачіску, манікюр. Купила нове вбрання. Я намагалася виглядати бездоганно, адже не знала, коли саме коханий зробить мені пропозицію.
Людмила Георгіївна була у захваті від мого образу. Вона запитала, чи можу я зв’язатися зі своєю подругою-перукаркою, щоб і собі зачіску змінити. Я зателефонувала Лесі, запитала, коли вона зможе прийняти маму Сашка. Подруга відповіла: «Та хоч і зараз. Клієнтів у мене цю годину немає»
Моя майбутня свекруха поспішила у салон. Я ж залишилася вдома. Надумала прийняти ванну, аж тут почула рингтон телефону Людмили Георгіївни. «Дуже дивно… Вона повернулася? Що трапилося?» – думала я.
Але виявилося, що свекруха просто так поспішала, що забула телефон на кухонному столі. Я підійшла ближче. На екрані побачила світлину Сашка, який був з жінкою і трьома дітьми. Я навіть не знала, що мені робити. Брати слухавку чи ні? Зрештою, наважилася.
– Мамо, а де Сашко? Знову кудись пропав! Не можу йому додзвонитися! – сумно проказав жіночий голос.
«Мамо? Людмила Георгіївна не казала, що у неї є ще одна дочка. А чому на фото Сашко?» – безліч запитань було у моїй голові.
– Алло… Мамо, Ви чуєте мене? – домагався відповіді голос.
– Доброго дня! Це не мама. Людмила Георгіївна вийшла. Це наречена Саші. – твердо сказала я.
– Як наречена? Я – його дружина!
– Він сказав, що вже давно не живе з Вами і подав на розлучення! – запевняла я.
– Дівчино, давайте зустрінемося….
… Ми зустрілися ввечері. Законна дружина Сашка – Катя – приїхала з іншого міста. Приїхала з трьома їхніми дітьми. Вона познайомила мене з ними. Старшій доньці Камілі було шість років. А двійнятам Дарині та Дарчику було лише по три. Запевнила, що Сашко – чудовий чоловік і батько, що вони ніколи й не думали про розлучення. Але минулого року Олександр влаштувався на нову роботу і почав часто пропадати у відрядженнях.
Я не можу передати весь той біль і всі відчуття, які я переживала у той момент. Сказати, що я була шокована – це нічого не сказати. Неймовірний біль та відчай!
Я повернулася за своїми речами. Сашко був вдома.
– Я знаю всю правду… – зі слізьми на очах сказала я йому: – Ви весь час усі мене обманювали. Підло брехали прямо в очі!
– Я люблю тебе… Виходь за мене… Я вже й обручку купив. Дивися… – він намагався виправити ситуацію, виймав щось з кишені. – Я подам на розлучення… Обіцяю…
Сашко стояв переді мною на колінах. З кімнати в той момент вийшли його мати та сестра. Вони почали плескати у долоні, вважаючи, що він мені зробив пропозицію, а я погодилася.
– Обручку своїй законній дружині подаруй. Вона заслужила, бо наївно, як і я, вірила тобі. Або краще у ломбард здай, а на ті гроші щось дітям купи.
Людмила Георгіївна і Юля подивилися одна на одну. Вони більше не аплодували.
– Підло брехати прямо в очі цілий рік! – сказала я, поглянувши на них.
Вони опустили очі. А я пішла у кімнату збирати свої речі.