ЖИТТЯ

Діти купили трикімнатну квартиру та запросили мене її оглянути. Коли ж я запитала, де буде моя кімната, донька відповіла, що в них не знайдеться для мене місця

Я живу в селі неподалік від міста. У цьому будинку пройшло моє дитинство. Тут я виростила і свою доньку. Та тепер мені вже за 60, доглядати будинок та поратися в городі стає все складніше. Нещодавно мою подругу-сусідку діти забрали жити до себе в місто, я теж мріяла про те, щоб переїхати до доньки. Й ось діти купили нову квартиру.

Усе своє життя я прожила в селі. Тут народилася, тут і виховувалася. Навчатися я поїхала до міста, адже це було неподалік, можна за пів години доїхати маршруткою. Там і зустріла майбутнього чоловіка. Ми одружилися майже через рік після того, як почали зустрічатися.

Реклама

Жили ми на винайманій квартирі, невдовзі планували придбати й власне житло, розраховуватися частинами. Ми обоє працювали, тож почали збирати гроші на перший внесок. Та не пройшло й двох років, як я завагітніла. Я пішла в декрет, працював один чоловік. Згодом нам почало не вистачати грошей.

Реклама

Чоловік працював багато, затримувався на роботі до ночі ледве не щодня. Та невдовзі я зрозуміла, що це не через те, що чоловік планував отримати підвищення, а через іншу жінку. Про неї мені розповів сам чоловік. Він вирішив «не дурити» мені голову, та просто піти. Так ми й розлучилися. Я повернулася до села.

Тата на той час уже не стало, ми разом з мамою виховували мою донечку. Колишній чоловік перший рік приїжджав до доньки, висилав коли-не-коли гроші, іноді привозив подарунки. Та через рік він став з’являтися все рідше, а потім взагалі перестав приїздити, пояснив усе просто: його нова дружина народила, тепер у нього не було ні часу, ні грошей на нашу донечку.

На жаль чи на щастя, моя донька навіть не пам’ятала свого батька. У нас весь час була така родина : я, мама та Міла. Нового чоловіка я так собі й не знайшла, увесь свій вільний час я присвятила вихованню доньки. Я відправила її навчатися в місто, в університет, оплачувала репетиторів, допомогла влаштуватися на гарну роботу.

Донька працювала, винаймала квартиру та часто до мене приїздила. Невдовзі вона почала зустрічатися з гарним хлопцем. Сергій носив Мілу на руках, поважав і її, і мене, дарував їй подарунки, допомагав з домашніми справами, та й коли приїздив у село, то ніколи не лінувався, тож кращого чоловіка своїй доньці я й не бажала.

Зараз вони вже у шлюбі 8 років. У них підростає синок, уже в перший клас пішов. Квартиру вони винаймають, проте відкладають і на свою.

Оскільки мені вже за 60, то працювати на городі вже складно, господарства в мене більше немає, бо не можу вже доглядати ні корів, ні свиней. Нещодавно моя сусідка-подруга перебралася в місто до дітей. Син її купив великий будинок та відразу забрав матір до себе. Вона була просто щаслива, відразу прибігла до мене з гарною новиною, запросила в гості. Я вже встигла її відвідати. Діти її просто обожнюють, вона ж допомагає їм глядіти онуків та робити домашні справи. Скажу чесно, я позаздрила, адже теж хотіла вибратися зі своєї старої маленької хатинки, у якої текла стріха, прогнила підлога та осіли стіни, в гарний будинок чи квартиру до дітей. Вони б гляділи мене, а я б допомагала їм. Та й сумно самій в старій хаті сидіти цілими днями.

Джерело: static.mk.ru

Тому коли донька зателефонувала мені й повідомила, що «ми» їдемо дивитися квартиру, я була впевнена, що й вони хочуть мене забрати до себе в місто. Я не стала чекати маршрутку, викликала собі таксі з такого приводу й помчала до дітей.

Виявилося, що вони купили велику трикімнатну квартиру в новобудові. Будинок вже здали в експлуатацію. Діти мої взяли квартиру з ремонтом «під ключ», тобто, усе було готове до заселення. Мене вразило те, що квартира була дуже велика та світла. Простора кухня, роздільні туалет та ванна, великий світлий коридор, три спальні й дві лоджії. Що ще можна бажати?

Оскільки діти вже купили трикімнатну квартиру та запросили мене її оглянути, я вирішила, що вони точно планують забрати мене до себе. Коли ж я запитала, де буде моя кімната, донька відповіла, що в них не знайдеться для мене місця. Вони планують другу дитину, тож кімнати для мене в них немає. Я ледве не розплакалася, якось стрималася, та донька зрозуміла, що я засмутилася. Вона не просто мене не заспокоїла, а сказала, що я їм зіпсувала сюрприз.

Я сказала, що в мене були ще справи в місті, тому просто розвернулася та пішла на зупинку, щоб їхати додому.

Я йшла й плакала. Думала, невже я десь допустила помилку при вихованні доньки? Може, я була поганою мамою? Я розуміла, що діти мені нічого не винні, що це їхня квартира, що я не можу ні на що там претендувати, але ж донька знає, що я вже не можу доглядати хату та город, що я мрію жити в місті, поруч з ними. Чому ж тоді у власної доньки не знайшлося для мене місця?

Реклама

Також цiкаво:

Close