Діти пр0гнали нас!

Не так давно ми з чоловіком почали жити у селі, відтоді до нас щомісяця хтось приїздить у гості, всі друзі зі столиці, ми ж теж раніше там жили. А нам це лише у радість, у нас навіть кімната спеціальна для гостей є. Раніше ми самі жили, коли ще мої батьки були на цьому світі.

Ми з чоловіком прожили довге подружнє життя. За цей час виховали двох синів, які вже пішли у самостійне плавання та мають свої сім’ї. Молодший син живе неподалік, тому вони часто до нас приїжджають, а от старший у сусідньому районі, роботу має важку, тому з ним ми бачимось набагато рідше.

Звісно, це і вплинуло на те, що приїзд старшого сина з сім’єю для нас справжнє свято. Лише шкода, що невістка рідко навідується, говорить, що не має їй чого у нас робити, тому син лише з внуками приїжджає. Радію хоч, що він не піддається її впливу та радіє приїздам додому не менше нас.

Минулого року ми з чоловіком так заскучили за внуками, що вирішили до них у гості навідатися на три дні, заздалегідь попередили, щоб вони підготувалися, а коли приїхали та подарували подарунки, то вияснилось, що для нас немає спального місця. Невістка запропонувала нам зняти номер у готелі, місто не маленьке, і він зовсім в іншому кінці.

Ми пробували поговорити з невісткою, мов ми й на дивані у вітальні потіснимось, там же ніхто не спить, але вона нічого з цього і чути не хотіла, тому син нас повіз у готель. Звісно, він за все і заплатив, але неприємний осад залишився.

Наступного ранку ми вирішили не нести негатив з минулого дня й хотіли замовити собі сніданок, а ціни виявилися такими космічними, що ми вирішили поїхати маршруткою до сина.

Нас швидко погодували та за дві години відправили гуляти містом. Ввечері ми знову прийшли, й син сказав, що знову повезе нас у готель. Тоді наше з чоловіком терпіння закінчилось, і ми сказали, щоб він віз нас на вокзал. У поїзді додому я вже не стримувала сльози, все дуже накопичилось….Невже ми не заслужили того, щоб ночувати з чином і внуками під одним дахом?

З вокзалу нас зустрічав молодший син, який побачив наш пригнічений стан і почав все розпитувати. Він був розлючений на старшого і після почав йому телефонувати. Не знаю, як саме розгорталась ця розмова, але тепер вони не спілкуються між собою, на наші дзвінки старший теж не відповідає, хоча нічого поганого ми й не зробили.

Коли ми поділися з рідними тим, що сталось, то нас з чоловіком засудили, мов і так все для нас робили, а ми тут носом вертимо. Але ж ми їхали до міста, щоб з ними більше часу провести, а не для того, щоб сидіти у готелі чи гуляти містом.

Хто на вашу думку не правий у цій ситуації?