Життя Олега Петровича ніколи не було легким, тому, коли почалися пpoблеми у першому шлюбі, він прийняв їх гідно. Навіть дозволив дружині піти до іншого, а собі залишив двох синів, якими опікувався й у всьому допомагав, хоча й розумів, що хлопцям потрібна мама. Згодом він зустрів таку жінку, яку покохав і з якою вирішив вдруге одружитися. У неї також була дитина від першого шлюбу, донька.
Хоч як чоловік не говорив всім, що для нього всі діти рідні, але всі навколо бачили, що до доньки він ставиться халатно, мов вона чужа, не цікавиться її життям і ніколи не порадує навіть гостинцем. Згодом, дівчинка змирилась, що вітчим до неї байдужий, це її навіть не ображало, головне, що мама щаслива.
Час ішов, й ось сини створили свої сім‘ї й почали жити окремо, а за ними й донька переїхала в інше місто для навчання. Бачилися вони з дітьми рідко, бо у тих своїх справ було багато.
Так минуло кілька років, й не стало дружини Олега Петровича, і це стало для нього справжнім ударом, він щиро її любив, тому пережити таку втрату йому давалось важко. Звісно, діти про це знали.
І ось одного дня до батька навідався старший син з пропозицією переїхати до нього, але щоб ця квартира не пустувала, її потрібно продати. Звісно, дідусь був не проти, адже цей продаж означав, що він знову буде в родині, він перестане бути самотнім.
Синова родина радо прийняла чоловіка. Вони накрили великий стіл та не втомлювалися говорити про те, як раді, що Олег Петрович тепер живе з ними, але син помітив, що з батьком щось не так, він був надто сумним.
⁃ Тату, у тебе щось трапилось?
⁃ Так, синку. Вони обдурили мене. Дали мені фальшиві гроші й зникли! Я це зрозумів лише тоді, коли прийшов до банку.
⁃ Як ти посмів явитися сюди після такого? Думаєш, що у мене тут всюди гроші валяються? Я сам ледь сім‘ю тягну, розраховував на твою допомогу! А тепер ще й тебе тягнуть?! Ні, на таке я не підписувався!
Після цього інциденту старий відправився до молодшого сина. Той радо його зустрів теплими обіймами й сказав, що буде радий такому співмешканцю та й дружина виглядала щасливою. Так тривало лише один день, а наступного вони теж дізналися про обман й витурили батька геть.
Чоловіку стало зрозуміло як білий день, що весь цей час він був непотрібний своїм дітям.
Хоч він й не знав, де живе його «донька», та зателефонував їй і розповів, у якій ситуації опинився. Вона сказала залишатися на місці, а через 10 хвилин його вже забрав зять машиною. Вдома він зізнався про фальшиві гроші, але ніякої реакції не було. Вони сказали, що будуть раді, якщо він буде жити з ними. Єдине, що від нього вимагається — це інколи гратися з онуками, бо вони дуже непосидючі. Він радо поголився на цю умову, бо онуки покрили його обіймами та поцілунками ще з порогу.
Він прожив там місяць і раптово дізнався, що сусід продає свій будинок. У нього він був значно кращим та соліднішим, ніж у доньки, тому, не думаючи, він придбав його за «фальшиві гроші» (бо насправді вони, звичайно, були справжні) й те, що накопичував протягом життя, і подарував доньці.
Звісно, через певний час про це дізналися його рідні сини, які не могли стримати образу на батька за те, що вирішив розкидатися подарунками чужим людям, а їх залишив без нічого.
Але ж хіба це сини, які просто так виганяють батька на вулиці? Лише у цьому віці він зрозумів, що у нього була лише донька, бо вона єдина, хто його прийняла й не покинула. Шкода, що він так пізно це усвідомив!
Що ви думаєте про таких горе-дітей?
