Дівчинка доглядала за стapенькою бaбусею. Всі навколо шeпoтілися, що вона це робить для cnaдку, але й не уявляли, як сильно вони пoмuляються

У Галі життя було вaжкuм. Тата свого вона ніколи не бачила, він noкинув її маму тільки дізнався про вагітність. Бабусі також не стало ще до її народження, тому виховували її дідусь та мама. Дівчинці було 8 років, коли мама за місяць на її очах зraснула від paку, тому тепер у неї залишився лише дідусь. Вони були дуже близькими, бо розуміли, що лише вони є один в одного.

Галя самостійно вивчилась на державному, знайшла непогану роботу, але від дідуся з’їжджати не спішила, хоча й мала можливість. Хотіла за ним приглядати, бо щось йому останнім часом гірше стало, зовсім ослабнув.

– Доцю, підійди, маю до тебе прохання, – промовив старенький до Галі.

– Що за прохання, дідусю?

– Пам’ятаєш Ольгу Панасівну? Вона була бабиною подругою та до останнього дня ходила та допомагала їй, а коли моєї голубки не стало, то я почав ходити до її подруги. Доню, пообіцяй, що допомагатимеш їй, потурбуєшся, коли мене не буде.

– Звісно, дідусю, потурбуюсь!

Через два дні дідуся не стало. Галя не забула про дану обіцянку і відразу після похорону відправилась до сусідки. Розповіла їй про дідуся, приготувала вечерю. Так Галя приходила до жінки щодня, приносила ліки, розмовляла, готувала їсти. Так продовжувалось три роки. За цей час дівчина не зустрічала дітей Ольги Панасівни, хоча й знала про їх існування з розповідей старенької.
Одного дня жінки не стало. Галя про це дізналась, коли прийшла з ліками у квартиру, а двері їй відчинила донька старенької.

Через прогалину між дверима вона побачила, що у квартирі багато людей, схоже, всі родичі. Вони щось шукали, мабуть, гроші.

Наступного дня Галя прийшла на похорони старенької жінки. За цей час вона стала для неї рідною людиною.

– Галю, сусіди нам розповіли, як ви та ваш дідусь допомагали нашій мамі, – говорила Світлана Олексіївна, донька старенької, – Тому ми хочемо вам подарувати щось. Вибирайте щось собі на пам’ять з будинку.

Галя взяла портрет дідуся. Вона довго на нього дивилась, ще з дня свого приходу сюди, але про нього знала лише те, що його малювала власниця квартири.

Через тиждень Світлана Олексіївна перестріла Галю під під’їздом.

– Галинко, тут таке трапилось!

– Що таке?

– Розумієте, моя мама в останні роки свого життя була несповна розуму і тому, мабуть, переписала все на вас. Але ж ви розумієте, що ми її родичі, ми заслуговуємо її майно більше, аніж ви. Хоч признаю свою провину, останнім часом я її не навідувала. – говорила жінка.

– Добре, – відповіла Галя.

Наступний тиждень Галинка присвятила отриманню свого майна, а потім успішно передала все на рахунок дитячого будинку, окрім портрета дідуся….