Що ж неправильно я зробила? Де помилилася у вихованні синів?

У мене двоє синів. Я все життя старалася забезпечити їх всім необхідним, а на старості, мабуть, і не діжду допомоги та співчуття від них.

З чоловіком ми жили не дуже мирно. Спочатку все було добре, але з часом він став заглядати у чарку. Він постійно ображав мене і дітей, тому я була вимушена подати на розлучення. Аліментів він ніколи не платив. А через два роки помер від цирозу печінки. Я залишилась з дітьми зовсім одна. Добре, що хоч квартира дісталася в спадок від батьків.

Щоб забезпечувати сім’ю мені доводилося працювати на двох роботах. Неофіційно я ще й підробляла прибиранням у під’їзді. Обоє хлопців були розумними. Вони на відмінно закінчили школу та отримали вищу освіту в інституті.

Мій однокласник, з яким я підтримую зв’язок, допоміг влаштувати хлопців на перспективну роботу, тому вони були повністю влаштовані. Старшому сину не пощастило з першого разу створити міцну сім’ю, тому через півроку після народження дитини молодята розсталися за взаємною згодою. Невістка Настя розуміла, що дитиною чоловіка не втримає, тому не стала і намагатися.

Син одружився вдруге, має дитину в другому шлюбі, а у меншого народилася двійня. Так що я багата на онуків бабуся. Я всіма силами стараюся допомогти моїм синам. При необхідності беру до себе онуків та няньчусь з ними. Та й про Настю не забуваю. Вона ж теж виховує мою онуку. Жінка щасливо вийшла заміж. За збігом обставин вони живуть у сусідньому будинку, тому цю онучку я бачу найчастіше. Настя не перешкоджає нашому спілкуванню.

Нещодавно я йшла з зупинки, посковзнулася на слизькому асфальті після дощу, впала й зламала ногу. Перш за все я зателефонувала меншому сину, адже він має власне авто. Син відмовив мені у допомозі, бо був дуже заклопотаний. Він розпитав, де я знаходжуся та викликав мені «швидку».

В лікарні мені наклали гіпс та радили проситися до когось із дітей, доки не одужаю, адже я тепер не могла вставати з ліжка. Крім перелому, у мене ще й варикоз, тому мені радили дуже навантажувати ногу без гіпсу.

Декілька днів я пробула в лікарні під наглядом лікарів, а на вихідні мене виписали. Сини привезли мене додому та почали сваритися, хто буде забирати мене до себе. Я їх прогнала обох, бо вже не могла терпіти їхньої сварки. Сказала, що й без них справлюся.

Коли залишилась одна, то дала волю сльозам. Де я помилилася у їхньому вихованні? Чому вони виросли такими черствими людьми. Я навіть не уявляла, як буду жити далі. На ранок рішення знайшлося саме.

Дзвінок у двері мене застав у ліжку. Я лежала та не могла підвестися. За дверима почула гомін. Замок у дверях провернувся декілька разів. Я зраділа, що сини схаменулися та приїхали мене забирати, але це були не вони. На порозі стояла Настя з дочкою. Сусідка розповіла, що зі мною сталося та впустила до квартири. У неї був ключ від моєї квартири на всякий випадок.

– Ми довго вас не бачили, тому прийшли запитати, що у вас сталося. Соня постійно допитується, де бабуся. Скучила за вами. Сусідка мені розповіла, що з вами сталося. Я зараз відведу дочку до школи та повернуся, допоможу по господарству.

Через півгодини Настя знову була в моїй квартирі. Вона швидко приготувала мені сніданок, прибрала у квартирі та навіть допомогла піднятися з ліжка. З цього дня вона щодня мене навідує і допомагає по господарству. За весь час моєї хвороби сини тільки декілька разів зателефонували до мене та навіть не навідали. Що ж буде далі? Як я буду вік доживати, якщо рідним дітям не потрібна. Вся надія тільки на Настю з онукою.