До неї у відділення потрапив чоловік мого віку, з тяжк0ю травм0ю голови

Я ростив свою доньку сам. Так склалося життя, що моя дружина п0мерла під час народження Софійки.

Перебіг пологів був складним. Коханої не стало, а доньку врятували. Донечка, як дві краплі води, схожа на мою покійну дружину. Я віддавав їй всю турботу та увагу. Моя принцеса нічого не потребувала, була забезпечена усім. У школі навчалася дуже добре, ніяких проблем не було ні з навчанням, ні з вихованням.

Коли я приходив з роботи, вже був накритий стіл. Скрізь порядок донечка наводила, уроки вивчені були. Ми з нею були одним цілим, розуміли один одного з пів слова. Я так більше і не одружився, щоб не завдати їй болю. Моя Софійка (до речі, так звали і мою дружину), коли закінчила школу, вступила до медичного університету. Вона мріяла стати лікарем. Донечка упевнена, що якби вона була лікарем, то врятувала б свою маму. Їй хотілося допомагати і рятувати життя. А я, як батько, допоміг їй здійснити цю мрію, оплативши навчання.

Коли вона влаштувалася працювати у лікарню, радощам не було меж. Після роботи Софійка завжди розповідала мені, як у неї  пройшов день.

Одного разу також вона прибігла, почала щебетати свої новини у лікарні. До неї у відділення потрапив чоловік мого віку. У нього була тяжка черепно-мозкова травма. Взагалі, коли вона приходила з роботи, то весь час говорила тільки за нього, наче не було других пацієнтів. Виявилося, що його вдарили по голові, відібрали гроші. Він живе сам, у нього не було родичів.

Коли він видужав, вона привела його до нас додому, щоб познайомити мене з ним. Думав, що вона колись покохає хлопця свого віку, і я буду найщасливішим батьком. Я вважав, що і моя дружина теж все бачить, буде радіти разом зі мною.

Але як так вийшло? Я ж не хотів, щоб так все сталося! Не для цього я ростив свою трояндочку всі свої роки, щоб вона вийшла заміж за того, хто їй у батьки годиться! Я запитав Софійку:

– Чому ти обрала саме його? Він же старий, нікому не потрібен! Для чого він тобі?

Вона відповіла:

– Таточку, я кохаю його більш за все! Я хочу йому допомогти. Буду жити з ним!

Не можу зрозуміти, що я зробив не так? Невже ніяк не можна вплинути на доньку, щоб вона його покинула?