ЖИТТЯ

До палати постійно надходили нові відвідувачі, що всіма силами намагалися підтримати жінку, але вона продовжувала лежати безсила, дивлячись в одну точку.

Зі мною у палаті лежала жінка, у якої постійно були відвідувачі: друзі, колеги, родичі, знайомі. Всі вони щосили намагалися її підтримати та збадьорити. Вона мило посміхалась, щиро дякувала, а коли вони виходили за двері, то вона знову лягала, з пустим поглядом, на ліжко.

Вона докладала всіх можливих зусиль, але її стан тільки погіршувався.

Попри те, що у неї не залишалось сил, вона щовечора підіймалася з ліжка та уважно стежила за засніженими вулицями, мов на когось чекала, але щоразу там нікого не було. На її тумбочці стояли милі листівки від друзів, що бажали її швидкого одужання, яскраво помаранчеві апельсини та жовті банани лежали там не перший день і продовжували чекати свого часу.

Реклама

Її сестра якось мені розповіла, що пригнічена вона така через те, що її покинув чоловік, якого вона сильно кохала. Всі близькі надіялися, що вона посумує і все налагодиться, але ось пів року пройшло і вона сильно занедужала, а щовечора встає, напевно, у надії побачити його.

ru.freepik.com

Якось я випадково натрапила на її сторінку у соціальних мережах і все більше прояснилось. Останні кілька місяців вона писала про те, як згасає, як важко її жити й хоч у неї було безліч коментарів з підтримкою та не було жодного повідомлення від тієї людини, яка її дійсно потрібна. Окрім постів, було чимало сумних пісень та картинок, що так і кричали: «Повернись! Без тебе не можливо! Без тебе і не хочеться!».

Той чоловік, якого вона так чекала, на якого витрачала останні сили, щоб підійти до вікна й поглянути у нього, так і не з’явився й жінка втратила надію. Одного вечора вона просто більше не встала, щоб подивитися, чи був там той самий, потрібний. Пішла тихо, без криків, плачу та прохань.

Вона мала б жити. Лікарі робили все правильно, все мало стати на свої місця. Але у цьому випадку було мало старань лікарів, чи близьких людей, коли єдина людина на яку ти чекаєш – просто не приходить.

Колись я чула, що старовинні араби для лікування людей називали всі імена близьких та знайомих й вимірювали пульс. Людину з тим іменем, на яке відреагувало серце приводили до хворого. Хвороба відступала перед великою любов’ю й очікуванням.

Проте бувають випадки, коли той, на кого найбільше чекають, на кого найбільше сподіваються, просто не з’являється, тоді єдиним виходом для тих людей стає просто піти. Піти туди, де не має місцю очікуванням та надіям, де панує любов та вічність і туди, де не буває погано…

Реклама

Також цiкаво:

Close