Я не розумію жіночої логіки взагалі. Мені навіть здається, що жінки самі не знають, чого вони хочуть! Деякі співробітниці в офісі, в якому я працюю, скаржаться, що після р0злучення чоловіки навіть не цікавляться дітьми і не беруть ніякої участі у вихованні. А дочці чи синові так не вистачає батьківської любові!
Проте моя дружина інакшої думки, бо я їй, бачте, заважаю. Я з Ларисою розлучений вже чотири роки. Ми з нею мирно розійшлися. Син Давид з нею залишився. Звісно, я заперечувати не став. Жили вони в моїй квартирі, пішов я. Не залишу ж я матір своєї дитини та сина на вулиці?
З Давидом я зустрічався постійно, водив на прогулянки, їздив на батьківські збори до школи, купував одяг та іграшки. Звичайно ж, і аліменти вчасно виплачував.
Моя колишня дружина відразу ж після розлучення почала активно своє особисте життя влаштовувати. Вже через декілька місяців у моїй квартирі жив новий залицяльник. Мені було байдуже до нього. А от я його дратував і, м’яко кажучи, бісив.
Я почав з сином зустрічатися на нейтральній території, не хотів співмешканцю очі мозолити і настрій псувати. Але й цього йому замало було.
Лариса через деякий час вийшла заміж за цього Павла. І він почав ревнути не тільки дружину до мене, а ще й мого сина. Лариса наказала Давиду називати Павла татом. Я цим не переймався, адже син винним не був у цьому. Ну називає, то нехай називає.
Але коли я помітив, що Давид почав від мене віддалятися, ось цим я вже був дуже незадоволений. Колишня дружина та її новий чоловік налаштовували сина проти мене. Він навіть мене «дядьком чужим» почав називати! Якось Давид сказав мені: «Тато говорить, що ти поганий! Нам краще не зустрічатися з тобою!»
Одного разу я навіть побився за це з Павлом. Немає чого налаштовувати проти мене мого ж сина!
А потім Лариса попросила мене зустрітися:
– Розумієш, у Давида є інший тато! Ми б не хотіли, щоб ти зустрічався з сином!
– Ларисо, у тебе все гаразд? Я – його батько! Я хочу і буду з ним зустрічатися!
– Ти життя нам псуєш! Хіба ти цього не розумієш? – кричала вона.
– Як псую? Я на нейтральній території з сином зустрічаюся! Аліменти я маю виплачувати, а бачитися з рідною дитиною – ні? Дідька лисого! Ви ж навіть живете у моїй квартирі!
– Добре, давай я тобі буду привозити його раз у місяць. Але щоб про це ніхто не знав!
Я був шокований. Чому я не повинен спілкуватися з власним сином? Тому я коротко заявив, що якщо вони будуть заважати мені бачитися з дитиною, подам до суду.
Після того наче все затихло з розмовами. Але колишня дружина з її новим чоловіком таки продовжують налаштовувати Давида проти мене. Я у цій ситуації здаватися не збираюся. Давид – мій син, а я його єдиний батько. І крапка!
