Я насолоджувався приємними суботніми сновидіннями після важкого робочого тижня, коли скрізь дрімоту до мене пробився звук дверного дзвінка. Ледь розплющивши очі я налапав телефон. Мене здивувало, що я комусь був потрібний о пів на восьму ранку в вихідний день.
Після чергового програвання мелодії дзвінка прокинулась й моя дівчина Вікторія. Лише тиждень назад ми почали жити разом.
Намагаючись швидше прийти до тями, я трохи злий пішов відчиняти двері.
– Не чекав? А чого це ще й досі спиш? Вже сонце давно піднялося, а ти ще лежиш на у ліжку. Геть тебе місто розніжило. – наче з автомату випалила моя двоюрідна тітка. Позаду неї стояв її чоловік та син.
Я не знав що відповідати, але тітка Олена так швидко почала знову говорити, що мені й не довелося. Та зрештою, я гадаю, що її геть не хвилювали мої відповіді. Поки вона разом зі своїм сімейством заносила до квартири пакети та сумки, я не знав, як реагувати на такий «приємний» сюрприз. Такий набіг її родини до мене у квартиру був не перший. З регулярністю монголо-татар вони раз на кілька місяців приїздили до мене у Львів на екскурсію. Мені навіть здавалося, що вони перевіряють, чи нічого не змінилося у місті за їх відсутності. А так як мені від дідуся залишилась квартира майже в центрі, то вони вважали, що можуть без попередження приїздити на кілька днів.
Але була від них й користь. Оскільки вони мешкали недалеко від батьків й часто бачились, то привозили мені передачі від мами. Головне було швидше їх скуштувати, адже за кілька днів гості могли спустошити все.
Несподівано для родичів до мене підійшла Вікторія в домашніх коротких шортах та футболці. Я й досі шкодую, що не сфотографував тоді вираз обличчя тітки.
– Добрий день! – привіталась Вікторія й взяла мене під руку.
Навіть не дивлячись на неї тітка почала говорити:
– А це хто така? А мама знає, що ти водиш дівчат до дідусевої квартири. От буде що їй розповісти.
Тут я зовсім розгубився. Я не знаю чому тітка Олена вирішила, що я боюсь зізнатися мамі, що живу з дівчиною, та чому б вона була проти цього. Я впевнений, що вона б зраділа. Адже питання про те, коли я маю одружитися, підіймалося на всіх сімейних посиденьках. Тому що мені за кілька місяців вже буде двадцять вісім років.
Але за своєю звичкою тітка Олена не дочекалася відповіді та моментально перемкнулася на іншу тему. Ми вже сиділи на кухні та чекали поки закипить чайник, коли вона почала розповідати про свого синочка Владислава.
– Який же він молодець. Майже здав ЗНО. Не хватило кілька балів, щоб на безкоштовне поступити до Львова. Але то нічого страшного. Ми ж знаємо, кому дістаються ті бюджетні місця. Ми з батьком все одно вирішили, що він піде вчитися на юриста. Я чула, що вони гарно заробляють.
Я скоро втомився від історій про Владика, адже знав, що насправді він був маминим синком. Ще з дитинства йому все дозволяли та бігали навколо нього, наче він якийсь вундеркінд. Хоча на справді в житті його цікавило лише гратися за комп’ютером та їсти, що й зробило його у свої сімнадцять років важчим від мене.
– Ось ми подумали й вирішили, що поки він буде навчатися у Львові, то поселиться в тебе.
Коли я почув це речення, то мені навіть зробилося недобре. Я пам’ятаю, як він себе поводив, коли приходив у гості до моїх батьків. А тут жити з ним у моїй квартирі. Ні! Цього дозволити не можна було. Тож я вирішив або пан або пропав.
– Ідея прекрасна! Буде мені помічником. Я тут придумав одну схему, як заробити грошей. Нічого важкого. Потрібно лише розносити по адресах спеціальні пігулки. А він якраз неповнолітній, якщо що, то йому нічого не буде. До того ж й в університеті серед першокурсників буде своя людина.
Після моїх слів на кухні настала повна тиша. Булькотіла лише вода в чайнику. Вікторія теж дивилася на мене здивованими очима. Тітка Олена аж відкрила рота й вперше за багато років я побачив, що вона вміє мовчати не тільки коли їсть.
Моя вигадка подіяла. Та тут Вікторія, зрозумівши мій план, додала:
– А й справді. Бач як нам пощастило. До того ж через тиждень з тюрми повернеться мій старший брат. Думаю, Владику не буде сумно з ним в кімнаті. Багато чого зможе навчитися. Брат вже не вперше сидить, тому вивчив багато законів.
Я ледь не почав сміятися. В голові вже вигадував, як буду це все пояснювати мамі. Але краще вже так, ніж жити з Владиславом.
Ніякої кави вже ніхто не хотів пити. Тітка Олена, схопивши сина за руку, почала говорити щось про екскурсію та, схопивши до рук пакети, разом з чоловіком вибігла з квартири. Щойно зачинилися двері, ми з Вікторією почали голосно сміятися. Як ви зрозуміли, все це була вигадка.
Я працював менеджером в айті-компанії, а Вікторія перукарем. Звісно ж, нічим таким ми не займалися та жодного брата з тюрми не чекали. Трошки заспокоївшись, я зателефонував мамі та попередив про свою витівку.
Більше ані тітки Олени, ані Владислава я не бачив у свої квартирі. Вони навіть не захотіли приїхати на наше з Вікторією весілля.
