Моя історія розпочалася, мабуть, коли я вперше вийшла заміж. Чому вперше? – бо ми розлучилися, та про це згодом. Розповім все по порядку.
Так ось, з Іваном ми почали зустрічатися ще в старших класах школи. Він був дуже тихий, спокійний хлопець, хоча і не надто любив вчитися. Так, на середньому рівні тримався в навчанні.
Я ж ніколи не була серед перших красунь чи тих дівчат, з якими всі дружать. Навпаки, я була навіть відлюдкувата. Мене уникали мої однокласниці, та всі вважали мене якоюсь не такою. Не такою, бо я любила читати книжки, дивитися цікаві документальні фільми, а не ходити на дискотеки.
З Іваном ми якось заговорили і виявилося що ми на одній хвилі. Нам цікаві однакові речі і ми мислимо в одному напрямку. Так ця одна хвиля нас занесла до весілля і народження донечки.
А потім – все. Іван змінився. Він почав на мене kpuчamu, шapnamu дитиною. Все йому було не так і взагалі ми були для нього лишні. Він нас посилав безліч разів самі розумієте куди, та й слів нових я багато почула не надто культурних.
Коли Іван почав розпускати руки і до мене, і до Насті, нашої дочки – я пішла від нього. Навіть жодних наших речей не взяла. Пішла до мами.
А жити нам потрібно було за щось і вибору майже не було. То ж я поїхала до Польщі на заробітки. Пересилала мамі кошти, а мама купувала все потрібне для Насті. Іван і зовсім не цікавився нами, наче нас ніколи і не було в його житті.
На заробітках до мене часто залицявся один поляк, який приїздив вгості до нашого шефа. Та й надто часто він почав приїздити. Все до мене підходив і говорим милі речі, дуже толерантний та акуратний чоловік.
Всі його прояви я відсікала, а потім не витримала і запитала чого він від мене хоче. Марек відповів: “Одружитися!”. Ха-ха, подумала я. І тоді розповіла йому свою історію.
Так слово за слово і ми вже почали виходити разом на прогулянки. Хоча, чесно кажучи я й нічого не планувала з ним мати. Марек став для мене радше другом.
Він запропонував мені забрати доньку сюди і віддати її до школи. Сама не знаю як, але в нас таки закрутився роман. Ми були щасливі.
Я ніколи не думала, що настільки виховані, розумні та галантні чоловіки існують не на сторінках книг чи розповідей в інтернеті. Ми одружилися. Забрали Настю жити до нас.
Марек ставився до моєї дочки наче до рідної, та й Настя називала його татом і все просила братика. А чоловік мені сказав, що він мене з цим займати не буде. Я маю бути готова до материнства.
Марек розумів те, що мені не просто будувати стосунки після того, що я пережила. Він давав мені час і до всіх змін ми приходили поступово.
Коли я або дочка хворіємо – чоловік не спить ночами. Він слідкує, щоб ми приймали ліки вчасно і турбується про нас. А ще Марек влаштовує нам незабутні вікенди і готує сніданки у вигляді мультяшних героїв.
Звичайно можна багато його хвалити і розповідати всі його позитивні риси. До речі, негативних я так і не помітила за сім років шлюбу з ним.
Так, не всім так щастить. Але й вірити в те, що за кордоном чоловіки схиблені – не варто. Психів і в нас вистачає. У кожного своя доля і інколи таки вартує добряче обпектися, щоб знайти своє щастя.
