Добро завжди повертається. Навіть через покоління

Коли Андрій був підлітком, то жив майже на межі б1дності кожного дня. Щоб заробити собі на навчання та харчі, він був змушений братися за будь-яку роботу. Про розваги та відпочинок з друзями він і не мріяв. Та зрештою, через його б1дність мало хто хотів з ним спілкуватися. В один день так сталося, що він залишився без жодної копійки у кишені. Від батьків чекати на допомогу не можна було. Їх більше цікавила пляшka ropiлки, а не рідний син. Це Андрій зрозумів, ще коли йому було одинадцять років.

Від нестерпного голоду хлопець довго не міг заснути. Він спеціально ліг спати о восьмій годині вечора, щоб не відчувати голоду. Не витримавши, він вирішив піти до старенької сусідки та попросити їжі, а на заміну він би щось полагодив або якось по-іншому їй допоміг. Йому було дуже соромно просити в чужих людей їжу, але іншого виходу не було.

Нерішуче хлопець потягнув руку до дзвінка та ледь-ледь натиснув. Старенька бабуся довго не відчиняла. Він чув, як за дверима вона намагається роздивитися у двірне вічко, хто на іншому боці. Старенька тихим голосом запитала: «Хто?».

– Доброго вечора бабуся це Андрій, ваш сусід з другого поверху.

Старенька ще раз перепитала та впевнившись, що це й і справді її сусід, відчинила двері.

– Можна попросити у вас чогось поїсти. А я вам допоможу з хатніми справами.

Бабуся Олена знала Андрія та його родину і співчувала хлопчині. Тому час від часу вона просила його до про допомогу, навіть якщо могла впоратися сама. Грошей в неї не було, але вона його смачно годувала.

– Мені зараз нічого не потрібно, але прошу тебе, заходь. Я тебе пригощу авансом, – посміхнулися старенька.

Того вечора вона дала йому велику склянку молока та смачну булку з корицею. Вони довго сиділи на кухні та розмовляли. Бабуся мешкала сама, тому їй не було з ким перекинутися навіть словом. На столику в неї стояли фотографії її малої онучки. Хлопець запам’ятав дівчинку, адже в неї на обличчі була родина пляма. Дочка з онукою не часто відвідували свою бабусю. Вони мешкали в іншому місті. А мобільних телефонів тоді ще не було. Після того, як хлопець трошки перекусив, то подякував та пішов додому, адже зранку потрібно було йти на навчання до медичного коледжу.

З дитинства він мріяв отримати спеціальність кардіохірурга. Напевно, на його вибір вплинув фільм, який він бачив по телевізору. Минули роки, хлопець все ж таки втілив свою мрію в життя. Після коледжу він вступив до столичного університету на бюджет та отримував підвищену стипендію. Навіть тоді не переставав братися за будь-яку роботу. Там, навчаючись найкраще з усіх у групі, він поїхав на стажування за кордон. Хлопець показував неабиякий хист та вміння до своєї професії, йому навіть пропонували залишитися у Німеччині та працювати в приватній клініці, але він відмовився. Окрім нього, в родині кілька років тому з’явилася маленька сестричка. Потрібно було про неї піклуватися. На батьків сподівань не було.

Коли він повернувся на батьківщину, то влаштувався працювати у престижну лікарню. Його диплом та закордонні рекомендації відчиняли всі двері. Одного разу до нього на прийом прийшла молода жінка. Хлопець одразу її впізнав. Це була онука тієї старенької бабусі Олени, яка завжди жаліла його. Родима пляма так і залишилася в неї на все життя. У дівчини були проблеми з серцем, їй потрібна була дорога операція, на яку в неї не вистачало коштів. Андрій запропонував їй спочатку зробити операцію, а потім виплачувати за неї невеликими сумами впродовж кількох років. Дівчина одразу зраділа, що лікар відгукнувся на її горе.

Оперував її сам Андрій. Все пройшло успішно, і вже за кілька тижнів після нагляду жінка могла повернутися додому. А коли справа дійшла до виплат, то вона приємно здивувалася дізнавшись, що її борг був погашений якимось невідомим благодійником. В лікарні ніхто не зміг сказати їй, хто це був.
Звісно ж, ви здогадалися, що це був Андрій. Він не забувся про добро, яке йому робила бабуся Олена. І хай він вже не міг віддячити особисто їй, адже вона померла, ще коли він був за кордоном, проте свій борг перед жінкою він віддав, врятувавши її онуку.
Ось так буває, що не знаєш, кому допоможеш та коли отримаєш за це дяку!