ЖИТТЯЦІКАВО

Дочка пішла з дому, як дізналася про мою вагітність.

Ми з чоловіком мріяли про велику родину, у якій мінімум четверо дітей. Після одруження одразу ж вирішили стати батьками. От тільки складно це виявилося.

Батьками ми стали через чотири роки. У нас народилася донечка. Нашому щастю не було меж. Ми так сильно і довго про неї мріяли і нарешті вона у нас є.

Мартусю ми любили понад усе на світі. Як то кажуть, душі в ній не таїли. Все що тільки захоче – усе мала. Та й нам було приємно, що наша донечка має найновіші і наймодніші іграшки та вбрання.

Реклама

Коли Мартуся пішла до першого класу – ми почали задумуватися про другу дитину. Навіть запитували у Мартусі кого вона більше хоче – братика чи сестричку. На наше велике здивування – донечка хотіла і братика і сестричку.

От тільки в нас не виходило. Ми не могли завагітніти. Навіть проходили різні процедури, здавали аналізи. Лікарі не розуміли в чому справа, адже ми обоє здорові і таких проблем б не мало виникати.

Перших сім років ми все ніяк не могли вгамуватися, так хотіли ще одну дитинку. А потім прийняли це – мабуть не судилося, або ще не час. Вирішили, що добре, що Бог нам хоч одну дитину послав. Ми і від того були дуже щасливими.

З часом Мартуся і сама перестала просити братика чи сестричку. Дорослішала і її інтереси змінювалися. Ми ж намагалися бути сучасними батьками і в усьому підтримувати дочку.

Будь-які бажання доньки ми виконували. Чи це був новий ноутбук, чи найновіший телефон, ролики, гітара, абсолютно усе. Та й щодо одягу – це окрема розмова. Так часто гардероб, як наша донька – жодна учениця в школі не оновлювала. А нам і не шкода, єдина ж вона у нас і маємо можливість.

Коли наша донька перейшла до одинадцятого класу – ми дізналися про мою вагітність. Був пеший дзвінок, спекотно. Я хвилювалася, бо я мама випускниці. Відчувала, що мені в голові паморочиться і трішки нудить, та не звертала на це уваги. Так мені було кілька днів.

Коли я поділилася своїми відчуттями з чоловіком – мені здавалося, що у мене якась страшна хвороба. А чоловік засміявся і сказав:

– А може ти вагітна? Ми щось зовсім розслабилися. А якщо ні – то це можна легко виправити.

Він в мене взагалі дуже кумедний має відмінне почуття гумору. От тільки мені було не до смішок. Я справді переживала, що маю серйозні проблеми із здоров’ям.

Того ж вечора чоловік кудись пішов і не сказав ні слова. Повернувся з тестом на вагітність і сказав:

– Я відчуваю, що у нас двійня. І навіть не смій мені казати, що я не правий!

Тут мені було дуже дивно. Ми ж уже не молоді люди. Дочка завершує навчання в школі. Ну які нам діти? Тим більше, що стільки років все ніяк не вдавалося.

Тест я таки зробила наступного ранку. І, о Боже – ті заповітні дві полоски. Я навіть кілька разів моргнула і протерла очі. Так багато років я мріяла їх побачити.

Хотіла покликати чоловіка, та у мене зник голос. Я вийшла мовчки до нього і простягнула йому тест. Бачили б ви, як ми сяяли від щастя.

Коли сказали дочці – вона розлютилася. Мартуся здійняла скандал, а потім зібрала свої речі і пішла з дому. Не хоче вона ні братика, ні сестричку. Та й взагалі сказала, що це сором такій старій мамі дітей родити. Моє серце краялося.

Вже півроку Мартуся живе у своєї бабусі – моєї мами. Додому навіть не думає повертатися. А ми з чоловіком справді очікуємо на двійню.

Реклама

Також цiкаво:

Close