Дочка зустрічається з чоловіком, який старший від неї набагато років. Йому сорок три роки, працює таксистом, отримує зарплату в розмірі десяти тисяч гривень і ще й виплачує aлiмeнтu!

Мене звати Світлана. Мені сорок шість років, я маю двох діток. Уже давно розлучена. Донці скоро виповниться двадцять років, сину – повних шістнадцять. На жаль, пpoблема виникла саме з донькою. Я до цього часу не можу зрозуміти, де саме припустилася noмилки у її вихованні. Наша Іринка щира та відкрита дівчинка, яка знає собі ціну. Звісно, дівчина не без капpизів, але в цьому немає нічого жахливого. Мій колишній чоловік практично ніколи не брав участі у процесі виховання наших дітей. З часом я змирилася, що риболовля або похід до бapy з друзями для нього важливіші, аніж сім’я. Нехай собі розважається, впевнена, що ближче до старості буде проситися назад. Але зараз не про це.

З часом я все більше переконувалася, що моя донька не вийде заміж. А навіть, якщо вийде, то не взнає, що таке сімейне щастя. Адже її складний характер, впертість та пихатість не обіцяють нічого хорошого.

Хлопці постійно телефонують, чекають на неї біля під’їзду, вимолюють хоча б одну прогулянку, а вона всіх ігнорує, не дає нікому шанс. А останній взагалі цілий день чекав біля під’їзду на прихід моєї красуні. Чесно, мені його так жаль стало. Проте Іра чхати на нього хотіла.

Згодом я почала помічати зміни у поведінці доньки. Стало себе дивно поводити, могла годинами розмовляти телефоном, цілувати телефон на закінчення розмови. Я старалася акуратно дізнатися, що в неї за хлопець. Постійно її очі світилися, ходила безпричинно з посмішкою на обличчі. Одного разу сказала дочці, що на мій день народження, де будуть тільки найближчі подруги, вона може запросити свого хлопця. Спочатку Іра довго наважувалася, казала, що буде незручно, зараз усі подруги будуть пліткувати про неї та її хлопця, та й він дещо незвичний. Але якось так сталося, і я все-таки вмовила доньку прийти з ним.

Настав мій день народження. Мені виповнилося сорок шість років. Усі сиділи за столом, їли, розмовляли про своє, очікували на доньку та обговорювали, яким може бути обранець Іри. Дійшли висновку, що він творча особа, художник або музикант. А можливо він інтелігент. Науковець чи філолог? Багато жартували на цю тему. Але, відверто кажучи, я дуже переживала і з нетерпінням чекала на це знайомство. І тут стукіт дверима, чую голос доньки, і я вийшла в коридор, аби зустріти гостей. Виходжу і бачу чоловіка, якому точно десь за сорок років, у кращому випадку. Перша думка, можливо, це мій давній товариш, про якого я забулася. Проте мої думки перервала фраза, яку промовила Іра: «Знайомся, мамо, це мій коханий».

Цей вечір я провела в сльозах. Я просто хотіла, аби мене ніхто не тривожив. Цей чоловік ще старається всім догоджати, наливає подругам вино, жартує, розповідає смішні історії з його життя. Не озброєним оком видно, що він дуже хоче сподобатися. Мені подарував букет троянд, пляшку шампанського та коробку цукерок. Я просто сиділа, розглядала його та думала, що в ньому такого, чого немає в інших хлопцях.

Можливо, це через його статус, гроші? Моя донька красива, молода, зваблива. А він старий, з животом та сивиною. Вона ні разу не принесла додому букет квітів чи подарунок. Та я знаю свою дитину, Іра точно не повелася б на гроші. Тим паче були хлопці з багатих сімей і як бачте, не дочекалися від неї взаємності.
Цей вечір був для мене дуже складним, чекала на його закінчення та на розмову з донькою. Він ішов на прощання мені руку поцілував, це було гидко! Вийшов за двері, я відразу розпочала розмову з Ірою. Почала розпитувати, скільки йому років, де вона його відкопала. Тоді донька все розповіла: її коханому сорок три роки, працює таксистом, отримує зарплатню у розмірі десять тисяч гривень. Інколи шукає ще додатковий заробіток, адже потрібно виплачувати аліменти п’ятнадцятирічній донці. Але все достатньо добре, він має квартиру, звісно, що однокімнатну, адже розлучився з дружиною.

Я не витримую такого «подарунку» від долі. Старий чоловік, який отримує мінімальну зарплату, виплачує аліменти – це все занадто. І тут Іра починає плакати та казати: «Мамо, це моє перше кохання. Я з ним по-справжньому щаслива. Мої колишні залицяльники з ним і близько не стоять. І взагалі ми плануємо одружуватися». Ця ніч була складною. Я ніяк не могла заснути, в голові нескінченний потік думок, старалася вигадати, як же їх розлучити. Вирішила зателефонувати чоловікові, усе розповісти. У відповідь почула: «Іра сама знає з ким їй краще бути, вже доросла, сама розбереться».

Відверто кажучи, я відчуваю, як мої руки опускаються від безвиході. У мене нема жодного уявлення, як бути далі. Я не ризикую про це розмовляти з Ірою, адже боюсь, що можемо посваритися з кінцями. Одного разу говорила з її подругами, щоб посварили їх, але ті малолітні дурепи тільки підтримують Іру в її виборі, доказують, що дорослий чоловік – це навпаки дуже добре.

Від однієї думки, що моя донька знаходиться з цим стариганем в одному ліжку, мені відразу робиться погано. Не знаю, як же мені бути.