Додаток
Та Алёна ж із доважком, Галь! Ти ж це, нічого, чи як? Дарія сперлася на тин, єхидно примружившись до сусідки. І кращого варіанта не знайшов? Не кульгавий, не косий, хлопець огонь. А в окрузі дівчат як маку, а він
Ганна зітхнула. Самій собі вона зізнаватися не хотіла, що вибір сина їй не до душі. А вже почути це від старої приятельки-суперниці то взагалі було як сіль на рану.
Нам діти на радість, Дарцю! Що ж в ній поганого, скажи? Молода, гарна, характер не бурячний і порядна це я вже вивчила! А що дитина Хіба то великий злочин? У шлюбі народила, до речі, а що вдова у такому віці ми всі під Богом ходимо. Виростимо, виховаємо буде мені ще один онук. І не треба язиком молотити попусту!
Ганна стиснула губи й зігнала з паркану сусідського кота Базиля, котрий, тільки-но вони відійшли, рвонув просто до її двору.
Привчився! Та твій вже трьох курчат у мене стяг! Слідкуй за своїм хвостатим гультяєм, бо спущу Додика тоді щоб без образ!
Ух, залякуєш! Дарія відкинула вбік пухкого смугастого кота. Хто тут ще кого ганятиме! Замкну розбишаки! Минаємось, як не чудовий щуролов, гнала б його давно. А так що робити з тими інстинктами?
Хай своїми інстинктами вдома сидить!
Гань, а я ж зовсім забула! Банки! Варення, обіцяли, хоч би не википіло!
Ти язиком молотиш, а хто ж там варить, га?
Та, Олька! Вчора приїхала, огород допомагати.
Слухай, вона ж вже на самісінькому місяці!
О, всі на огороді, а вона варення варить. Не може сидіти без діла. Золото, а не невістка!
То що ж ти, своє “золотко” за очі хвалиш, а в очі ганяєш?
А для порядку, засміялась Дарка. Ти сама свекрухою станеш на мене рівняйсь. Якщо надто мякою будеш сяде на шию, ніжки звісить!
Та вже розберуся! махнула рукою Ганна. Банки тобі давати, чи впораєшся? Я вже піду, ще маю справи.
Коли Дарія нарешті пішла, Ганна заходилася замішувати тісто. Завтра Максим привезе невістку знайомитись. “Невістку”… Ганна спинилась, уперлася руками в стіл і задумалась, дивлячись у вікно.
Настю вона майже не знала хіба що чула від людей та раз чи двічі бачила із-за паркана у Світловодськах. Дівка як дівка: русява, синьоока, висока, Максима зросту. Жінка вже, не дівчина і заміжня була, малий хлопчик, років три з хвостиком. Життя до Насті ніяк не ласкаве було. Сиротою з малечку, виховували бабця з дідом, підняли, видали заміж. Тільки-но правнуком пораділи чоловік у ДТП. І залишилась вдовою, з малим на руках. Ну як тут не пожаліти? Ганна всім серцем сина жаліла, а тут ось воно доважок. Відколи помер чоловік, Максим для неї і опора, і надія. Раділа, що біля неї, а й сумувала час, думає, заводити своє гніздо. Та він усе віджартовувався: мовляв, чекає любові всього життя. І на тобі зявилась Настя.
Ганна тоді одразу помчала по ради до сестри Ліди. Та як почула аж сплеснула:
Що, мов курка, роздзвонилася? Приведе, проживе а там видно буде! Я йому дідову хату відписала участок великий, збудують. Далеко, правда, але хоч не в іншій області автобус їздить.
У Ганни в голові затріщало. Виходить, син виїде а вона що, сама хазяйнувати? Одне, коли поруч з роботи прийде, огород допоможе. А тепер на свята хіба запрягти навідається…
Що ж, не рада чи що? Ліда лагідніше глянула на сестру. Відпускати час, Ганю. Син вже дорослий.
Все ти правильно кажеш. Тільки мені страшно не зійдуться, не складеться. Та ще й дитина…
Дурниць не вигадуй. Кращої невістки годі й шукати.
Ото й лякає аж надто правильна.
На тебе, як не так то й не так. Було би гірше не вгодила б? Ганю, не втрать сина. Не приймеш втратиш.
Тої ночі Ганна довго крутилась у ліжку, крутились в думках і страхи, і образи. Заснути не могла аж до ранку.
А Настя тим часом стояла за Максимом, не зводячи погляду з Ганни. А Славко, малий моторчик, крутився в руках, оглядав все навколо: песик Атос на ланцюгу мовчки спостерігає. Кіт Василь десь мчить хвостом угору. Славко запросив і пустили його погуляти.
Я Атоса закрию, не переживай, сказала Ганна. Вивчально розглядала майбутню невістку: худорлява, бліда. Здається, вітер подує і знесе! А на руках, між іншим, богатирчик!
Хлопчик, спустившись з Настиних рук, підбіг до Ганни й спитав:
А куди пішов кіт?
Який кіт?! насторожилась Ганна. В мене кота нема. Де ти його бачив?
Та он, махнув рукою.
Ганна скреготнула зубами.
Бігом, ловити, бо наших курчат зїсть!
Малий разом із тіткою Ганною швидко знайшов кота, мало не біля самого курника.
От ледащо! Ану бре-е-нь! Ганна швиргонула капця, кіт як вітер майнув під тин.
Славко сміється. Ганна не втрималась і теж усміхнулась. Хороший хлопчик! Швидкий і ласкавий. Показала йому курча гладив лише, підіймати страшно.
Він ще малий!
Минуло кілька хвилин, і Славко сидів у Ганни на колінах, пиріжки гриз, маковими пальчиками смакував. Піймала Ганна погляд Насті на Максимові усміхнулась:
Гарний у тебе хлопчик, Настю. І їсти любить, і розумний. Буде з нього толк.
Настя така, нічого не сказала, але Ганна відчувала: страх у неї не минув. Жаліє за сином, а тут ще й треба обійтися з новими людьми. Але пиріжків ще попросила.
Поки Максим балагурив про весілля, Настя мовчала тільки ложкою кумала в тарілці. Коли син вийшов Ганна і питає:
А чого це так мовчиш? Гляди, вишню на столі не їси, а Славкові підсунь солодка, не накупишся!
Я Максиму казала, що гучного весілля не хочу. Розписатися і досить.
А він не слухає?
Каже, соромно перед родиною. Всі чекають, коли нарешті ожениться.
В чомусь правий. Але й ти голос подавай. Чого весілля не хочеш?
Я боюсь. Щастя любить тишу. Я вже раз співала-танцювала не вийшло.
Насте, не зівай! На все воля Божа. Якщо любив радів би твоєму щастю, а не сльозам. Не суди собі суворо.
Та я ж боялась що ви осудите.
За що? Що заміж виходиш, чи що Максима обрала? Він і справді не промах, але тобі поталанило, не сперечаюсь
Славко виліз з колін, і Ганна каже:
А я ж тобі тепер бабуся, Славко. Звати мене баба Ганя, добре?
Гаразд! цілком серйозно кивнув хлопчик.
Весілля гуляли, як хотів Максим. Родичі пообговорювали (“Що ж, взяв з додатком!”), а Ганна стільки пиріжків напекла, що всі щасливі були.
Понад рік жили молодята в Ганни. Життя налагоджувалось, але Ганна, хоч і вчилась відпускати, іноді все ж бурчала або хвилювалась. Та Настя так майстерно гасила всі вогники невдовлення, ніби все життя працювала досвідчаним пожежником.
Що мовчиш, Насте? Розкажи хоч раз чоловікові гляди, і свекруха перестане бурчати! Дарка, ганяючи корову, усміхнулась до Насті.
Ой, розсварити батька й сина гарний порадник з тебе, Настя засміяна пішла в дім.
Дарка пирхнула й побігла розносити сплетні по околиці.
Минув рік, Максим свій дім добудував, переїхали нарешті на нове місце. Зайнялись господарством. Та ось Настя відчула недобре і пішла до поліклініки.
Вагітна ви, каже лікарка.
Як? здивувалася Настя. Та я не те, щоб Просто раніше усе легше було, а тут
Полежите трошки на збереженні. Ми все зробимо, щоб все минулося гаразд.
Ганна того ж дня примчала допомагати зі Славком.
Ой, ну і лице у вас було, баба Ганя! Я й злякалась, прозорила Настя, зустрічаючи у дверях тещу.
Та це через Дарку! спересердя зітхнула Ганна. Сказала своє ж взяв з доважком ще й хвору!
Пять разів їй пощастило і всі не до ладу, покрутила головою Настя. Головне, щоб ви не переживали.
Я за Славка не переживаю сама пильнуватиму. Усе буде добре!
Максим поклав Настю в лікарню. Ганна вдома зі Славком готувала, все під рукою, а Славко бігав у дворі. Тут щось захрустіло за парканом малий кинувся глянути, і пропав.
Ганна спочатку не злякалась, але коли через кілька хвилин не знайшла Славка у дворі, вибігла шукати надвір. Бачить калитка розчинена, маля зникло, а на вулиці порожньо.
Тим часом Славко побачив, як старші хлопці мучать щенятко, кинувся рятувати. За одну мить і вже з ним, з песиком, опинився на іншій вулиці. Там на щастя знайшлась сердита тітка, розігнала шкодників. Славко обійняв песика й згадав: “Як загубився стій і чекай, поки знайдуть!”
Сів на лавочці під парканом і чекав.
Максим, приїхавши з лікарні, побачив Ганну розгублену. Всі двори перевірили Славка нема. Але, слава Богу, хвилин через сорок Максим знайшов малюка той міцно спав з песиком на руках.
Ти молодець, що слухався. А друзяку беремо, хай буде. Без собаки що то за двір?
Ганна, побачивши їх, заледве не розплакалась.
Більше так не роби! Я ж не витримаю вдруге!
Славко вже після того більше не зникав.
Невдовзі у Славка зявилась сестричка дівчинка Галя, названа на честь бабусі. Ганна розцвіла: приїжджала допомагати, бралась за все, а Настя навдивовижу завжди віддячувала, підтримувала й слова доброго не жаліла.
Максим мовив:
Мамо, ти головне не хвилюйся. Ти наша надія.
Ганна відчувала, що все склалось, і зрозуміла: гарна невістка це не додаток до сина, а справжня спільниця й родина.
До внучки зібралась? Дарка стоїть біля воріт, дивиться, як Ганна ключі в сумку кладе. Балуєш!
До внуків, Дарусю. В мене їх двоє. І синів, і онуків хай люблять, а любов це, знаєш, не проста штука. Треба заслужити. От ти в мене вчись: мене люблять!
А мене поважають!
Та повага діло хороше, але любов, знаєш, куди сильніше! підморгнула Ганна, й, глянувши на годинник, поспіхом подалась на автобус: там вже на неї чекають.
