Я була вже «старою дівою», коли виходила заміж та народжувала сина Олексія. З моїм чоловіком ми були знайомі ще зі шкільної парти, але потім доля нас розвела, а вже біля 30, ми знову зустрілися й вирішили, що хочемо провести наше життя разом, але наше «назавжди» довго не тривало, бо виявилось, що чоловік зовсім і не хотів сім’ї.
Тому й мого єдиного сина ще з першого року життя я виховувала самостійно. Віддавала йому всю свою любов та сили. Нового батька йому шукати не стала, бо чомусь була переконана, що вони не будуть кращі за попереднього. Замість цього знайшла додаткову роботу, щоб оплачувати все, що потрібно було моєму синові для щасливого життя.
Після школи він вступив у столицю, і хоч за навчання нам не доводилось платити, та життя у Києві було дорогим задоволенням і я продовжувала працювати на двох роботах. Син же отримував стипендію і витрачав її повністю на власний розсуд. Ось уже й університет з червоним дипломом закінчив і перед ним відкрилось безліч перспектив для кар’єрного росту. Я відчула себе по-справжньому щасливою.
У думках я не могла припинити радіти, що мій син почне заробляти і я більше не буду змушена горбатитися на двох роботах, ходити в порваних чоботях та зношеній курточці й нарешті зможу поїхати на відпочинок! Він же точно не забуде про маму, яка йому все життя присвятила.
Але все було значно складніше, ніж я будувала у своїх думках. Після закінчення університету син повернувся додому й почав шукати роботу. А одного з теплих вечорів зателефонував і повідомив, що сьогодні додому він приведе важливу гостю, тому потрібно приготувати щось смачне.
На порозі поруч з моїм сином стояла красива дівчина. І хоч вона була дуже красивою, та не сподобалась вона мені. Не таку дружину я б хотіла для свого сина, але мої роздуми перебив син й повідомив: «Мамусю, це Оля, моя дівчина й майбутня жінка і відтепер вона житиме з нами!».
Я не могла повірити своїм вухам. Тобто житиме з нами? Я вирішила, що при дівчині не буду сваритися з сином, тому приязно запросила їх на кухню й почала пригощати, паралельно почала розпитувати у дівчини про те звідки вона, де живе, ким працює, хто батьки й так далі.Скажемо так, хотіла зрозуміти, якої породи цей «овоч».
– Господи, мамо, що за допит? Не встигла Оля у дім ввійти, як ти її уже сотню запитань поставила. Оля вчиться у коледжі медичному на 4 курсі. Вона не місцева, тому живе у гуртожитку, умови там дуже кепські, тому я й запросив її жити до себе у кімнату, коли знайду роботу хорошу, то ми з’їдемо й почнемо орендувати щось своє.
Я ледь не впала від такого повідомлення. Та про що мій син взагалі думав, коли запрошував додому цю дівчину?
– Синку, — почала я спокійно – я все розумію, у тебе кохання, але ж ти про свою маму подумав? Ти уже кілька місяців шукаєш нормальну роботу з хорошою платнею і зараз я забезпечую тебе, але хто сказав, що я захочу годувати ще один рот? Не цього я хотіла, коли ростила тебе!
Схоже, сина це розлютило не на жарт, бо він відразу схопився з місця й прошипів: «Та ти мені все життя тими грошима дорікаєш! Ні копійки від тебе більше не візьму! Самі впораємось, а ти купайся у своїх багатствах!»
Він сказав, що вони йдуть, дівча ще бурмотіло якісь вибачення, але це вже не мало ніякого значення.
Чому ж син так вчинив зі мною? Невже мало я для нього робила, щоб хоч раз подумати про мене? Гадаю, погано я його виховала, думає, що матір це річ, якою можна користуватися, а не жива людина. Я теж маю життя і віддала, яке віддала йому, а зараз він навіть не вітає мене з Новим роком, хоча б через телефон.
Зібрав свої речі й навіть не став мене слухати. От і Різдво на носі й не знаю, що мені робити з тим сумом, що не покидає серце. Чому ж він все так сприйняв? Невже дійсно образила його?
Можливо, йому і правда краще самому трохи пожити, щоб зрозуміти, як це, а потім й сам миритися прийде? Аби дурниць за цей час не встигли наробити!
