Додому Ольга того морозного осіннього ранку поверталась з торбами. Майже нічого не продалось, лише молоко

Поглянувши у віконце, Ольга знову поринула у спогади про неньку. Мабуть, вона була б розчарована, що так мало вдалось продати, у неї все краще виходило. Лише от її не стало два місяці тому. Вона вже була зовсім стapeнькою, але такою активною та працьовитою, що молодь їй могла позаздрити. Ольга намагалась вмовити маму менше працювати, все ж здоров’я у її віці берегти потрібно, але та нічого і чути не хотіла. Все для дітей робила, так себе живою відчувала.

А як з внуками сиділа… Вони обожнювали бабусю, постійно нові ігри для них вигадає, навчить всього і при цьому ніколи голос не підвищить. А тепер прийшлось сусідку просити, щоб з дітьми посиділа, поки Ольга на базар скочить, адже чоловік на роботі, а надіятися їм тепер більше немає на кого. Ніби й сусідка у них хороша, проте ніхто не зрівняється з Ольжиною ненькою.

Ользі часто сниться мама після того, як її не стало. Ця ніч не була винятком. У сні мама прийшла до неї, посміхалась, а потім помахала рукою і пішла, лише хустинку по дорозі згубила. Ольга намагалась її зупинити, кричала, підібрала хустинку, а мами вже не стало. І чому її лише таке сниться?

Без неньки все складніше їм дається. Та ще й людей на базарі зовсім не було, все, що взяла з собою, жінка додому везла. Ті торби такі важкі, надіялась, що хоч додому їх не доведеться тягнути, але доля розпорядилась по-своєму.

Коли повернулась додому, то застала радісного чоловіка, який вчив чогось дітей.

– Сьогодні у нас має бути святкова вечеря! – промовив урочисто він. – Мене на роботі підвищили, я тепер отримуватиму удвічі більше! Не треба буде тобі більше щодня на базар у місто їздити!

Ольга швидко приготувала смачну святкову вечерю, яку вони з чоловіком та дітьми радісно їли. А коли почало сутеніти, то вийшла на двір і подивилась на небо, щоб подякувати мамі, яка і там про них не забуває та допомагає.