Петро не міг повірити своєму щастю. Після довгої розлуки у десять років він нарешті побачить свою дружину! Весь цей час він не знав, хто він, і лише кілька днів тому зумів пригадати себе.
Саме десять років тому Петро сідав у поїзд й відправлявся у зовсім нову країну, щоб заробити грошей їм з дружиною на ще одну спробу ЕКО, бо самостійно народити діток вони, на жаль, не могли. Перша спроба була провалена, тому чоловік з дружиною вирішили, що спробують ще раз, а для цього потрібні великі гроші.
Що було після того, як Петро сів у поїзд ніхто не знає, бо знайшли його з закривавленою головою та безпам’яті на іншому кінці країни.
Знайшла його літня жіночка, що недавно поховала свого сина, вона виходила Петра, допомогла йому заново навчитися ходити й стала для нього справжньою матір’ю. Поки чоловік приходив у себе після отриманої травми минуло кілька років, але про себе він не міг нічого згадати.
Бабуся, що знайшла його, навіть зверталася до поліції, чи ніхто його не шукає, але ніяких повідомлень про нього не було, тому він залишився жити з нею. Щоб якось допомагати пішов працювати на будівництво, де не вимагали особливих документів, так і жив чужим життям, поки через десять років знову не отримав травму голови на будівництві й раптом пригадав своє минуле життя.
Їхав він додому і думав, чому ж дружина його не шукала, мабуть, і нового чоловіка знайшла вже, заміжня.
Довго він наважувався постукати у двері, а коли все-таки зробив це, то за дверима стояла маленька дівчинка й крикнула: «Мамо, тут якийсь дядько прийшов!». Не встигла дружина огледіти чоловіка, як знепритомніла, її встиг підходити Петро, а на шум прибігло двоє інших дітей. Всі вони були різного віку, тому сумніву, що дружина вийшла заміж, не було.
Дружина таки змогла прийти у себе і пояснила чоловікові, що всі діти його. Старшенька Оленка народилась за два роки після того, як він пропав, вона скористалась його біологічним матеріалом і організувала штучне запліднення (миттю повідомила, що продала його машину). Через два роки народився Петро, якого вона назвала на честь чоловіка, і для нього вона була вимушена взяти кредит. А для народження Світлани її не довелося нічого продавати, бо з нею познайомилась якась благодійна організація, і вони самі все організували безплатно.
Тоді плакала і дружина, і сам Петро, а потім у гості навідалися і його батьки, яких ледь привели до тями після побаченого живого сина.
Незабаром Петро повернувся до бабусі, що так довго допомагала йому і забрав її до своєї родини. Вся сім’я досі переживає, коли чоловік йде на роботу, бо не хочуть його втрачати. Найщасливіші саме діти, що до цього тільки чули про свого тата і нарешті можуть з ним особисто познайомитися та проводити кожен момент разом!