Доки маленькі діти, то малий кл0піт маємо, а коли виростають – великий!

У мене є двоє дорослих дітей. Старший син має свою сім’ю, живуть вони в іншій країні, тому бачу їх рідко, але за нього не переживаю, знаю, що у нього хороша дружина і діти, він щасливий. А от з донькою все набагато складніше…

Моя Таня ніяк не може знайти себе. Постійно щось пробує, шукає. Вона ніколи не сидить на місці та за це я її поважаю, але все одно все у неї де не по плану, і через це вона глушить своє горе у випивці. Я з нею говорю, що це не вихід, але вона мене ігнорує, говорить, що це допомагає їй відкритися світу і знайти собі нареченого.

Таня дуже дивна дівчина. Вона може цілий день проплакати, яка нещасна і як їй соромно, що живе на моїй шиї, а я буду її заспокоювати, а потім, мов нічого і не було, ввечері розважатися з друзями моїм коштом. Пощастить, якщо вона їх ще потім додому не приведе.

Моє серце не на місці, коли я бачу дитину у такому стані, але як їй допомогти, не розумію.

Після закінчення школи вона мені повідомила, що навчання в університеті не для неї, я сперечатися не стала, нехай пробує себе в іншому. Вона говорила, що їй потрібен рік відпочинку, вона буде шукати себе і знайде якусь справу, але от за цей час вона нікуди не ходила, навіть, на курси якісь не бажала йти.

Від безвихідності вона таки пішла на наступний рік в університет. У житті диплом їй не знадобився досі, проте вона там зустріла свого майбутнього чоловіка Матвія. Вони рік зустрічалися, а на її другому курсі одружилися. Двоє студентів, молоді, грошей у них майже не було, тому я допомагала, чим могла. Жили вони у свекрухи.

З часом свекруха почала сваритися з Танею, бо та нічого не хотіла робити по дому. Донька хотіла захисту від чоловіка, а той підтримував маму, тому через кілька місяців таких сварок вони розлучилися.
Донька кохала його, тому довго не могла прийти в себе після розлучення. Я вирішила їй допомогти пережити цей етап та віддавала половину зарплати.

З часом я вийшла на пенсію і грошей стало не вистачати. Тепер я почала наполягати, що доньці пора йти на роботу. Мої подруги навіть допомогли їй знайти кілька хороших варіантів, але вона від всього відмовлялась, говорила, що варта кращої роботи. Я пробувала їй пояснити, що всі з чогось починають, але це те саме, що розмовляти зі стіною.

Одного разу вона попрохала у мене пенсійну картку, щоб купити продукти та досі її не повернула. Гроші витрачає на свій розсуд і обґрунтовує це тим, що вона молода, їй більше потрібно. А коли я сказала, що зроблю нову картку, то вона влаштувала істерику, що піде з дому.

Пощастило, що у мене є ще одна картка, куди інколи скидає гроші син, як допомогу мен,і та і я сама не сиджу склавши руки підробляю шиттям. Таня все ще вештається й убиває найкращі можливості у своєму житті.

Синові я не розповідаю про те, що відбувається дома. Соромно і не хочеться псувати їх стосунки, бо точно знаю, що він не стане терпіти до мене такого ставлення.