ЖИТТЯ

– Доню, приїдеш за мною завтра? Будь ласка, так хочеться на свята бути вдома, – благав Алю Олексій Петрович, – усього на два дні, тут усіх забирають, не хочу залишатися в лікарні сам…

В Алі залишився тільки батько, мати вже давно покuнула цей світ, а батько тяжко хворів. Його стан уже покращувався, тож Аля сподівалася невдовзі забрати Олексія Петровича додому. А зараз вона двічі на тиждень його провідувала сама, оскільки хвoроба батька була зaразною.

Уперше Аля зазнала тяжкого удару ще 10 років тому: у матері знайшли рaк. Хвoроба швидко прогресувала, і Марія Іванівна просто мaрніла на очах з кожним днем. Після детальних аналізів не в одній клініці повідомили: 4 стaдія, надії немає, треба готуватися до нaйгіршого. Ще через декілька місяців матері не стaло. Аля тяжко горювала, та в неї залишився батько, найкращий, якого можна побажати.

Після смерті матері Аля стала частіше навідувати батька. Олексій Петрович дуже радів, коли до нього приїжджала донька разом з онуками. У доньки та її чоловіка не було своєї квартири, тільки наймана, тож Олексій Петрович запропонував доньці з сім’єю переїхати до нього: будинок великий, усім місця вистачить. Аля порадилася з чоловіком і погодилася.

Реклама
Реклама

У будинку батька зробили ремонт, зажили добре великою сім’єю. Тепер на вихідні Аля з чоловіком кожного разу собі влаштовували побачення, адже онуки добре ладили з дідом і любили залишатися з ним.

Та загальна радість тривала недовго. Згодом зaхворів й Олексій Петрович, та ще й на страшну й зарaзну хвoробу, тож мав покинути родину, щоб не зaхворіли діти й онуки. Ось уже майже рік він був у лiкарні. Аля регулярно навідувала батька, приносила йому домашню їжу та всілякі смаколики. Та відвідування продовжувалися недовго й без будь-якого контакту, тож Олексій Петрович дуже сумував.

Перед новорічними святами чоловіка охопила якась особлива туга. Він згадав, як гарно було проводити цей час з родиною, особливо коли була ще жива його дорога Марія. Донька з родиною до них приїздила напередодні Нового року. Олексій Петрович обов’язково з онуками наряджав новорічну ялинку, до їхнього приїзду цього не можна було робити, адже це був цілий обряд. Марія разом з Алею поралися на кухні, а вони з Сергієм бавилися з дітьми. Увечері всі разом накривали на стіл – це також була своєрідна сімейна традиція, потім всі разом вкладали онуків спати, а самі слухали президента й пили шампанське опівночі – зустрічали Новий рік.

Тепер уже й онуки не спали з ними до опівночі, вони вже підросли і теж хотіли у свято не спати. Проте традиція спільного прикрашання ялинки залишилася. А потім усі разом вони йшли запускати феєрверки. Ще в минулому Новому році було так. А тепер Олексій Петрович боявся, що йому доведеться зустрічати Новий рік на самоті в лікарняній палаті.

У вівторок до Олексія Петровича завітала Аля. Як завжди, вона принесла смаколиків та прийшла трохи поговорити з батьком. Олексій Петрович ніяк не міг наважитися, щоб попросити доньку забрати його додому хоч на декілька днів. Та він знав, що донька надовго не затримається, тому випалив на єдиному диханні:

– Доню, приїдеш за мною завтра? Будь ласка, так хочеться на свята бути вдома, – благав Алю Олексій Петрович, – усього на два дні, тут усіх забирають, не хочу залишатися в лікарні сам…

– Тату, ти ж знаєш, що це може бути нeбезпечно для дітей. У них гарний імунітет, проте ризик є, це ж інфeкційне захворювання.

– Поговори з лікарем. Він казав, що я вже давно стабільний. Формa зaкрита, я не можу нікого зaразити. Я так хочу додому. Доню, благаю, хоч на один день. У власному будинку й стіни помагають, а я вже й так майже одужав. Доню…

– Добре, я поговорю з лікарем. Якщо це безпечно, завтра заберу тебе до самого першого січня.

– Дякую, доню.

Аля пішла, і нарешті в Олексія Петровича був гарний настрій. Він не міг дочекатися, коли настане ранок, усе дивився у вікно, милувався заходом сонця й планував, як завтра зустріне нарешті улюблених онуків, відвідає могuлу Марії, нарешті зможе побути з рідними.

Аля повернулася додому й повідомила чоловікові, що завтра поїде за батьком і повернеться додому з ним. Сергій промовчав на це, та Аля зрозуміла з виразу його обличчя, що він не був у захваті від цієї ідеї.

Увечері, коли діти полягали спати, Сергій розпочав нелегку розмову. Він наводив докази, говорив, що її батькові не слід приїжджати до повного одужання. Благав її подумати про дітей: звичайно, онуки зрадіють, але здоров’я ж дорожче. Після довгої години обговорень Аля піддалася. Вони з Сергієм домовилися, що вона провідає батька першого січня, а приїжджати йому на свята не слід.

Наступного дня Олексій Петрович провидів цілий день біля вікна. Він слідкував, як сонце стає все вище й вище в небі. Олексій Петрович з кожною годиною бажав усе більше, щоб донька за ним приїхала. Він не міг пригадати, чи працює сьогодні Аля, чи вже в неї вихідний. Коли сонце почало сідати, Олексій Петрович став сподіватися ще більше. Він вирішив, що Аля сьогодні на роботі, тому й може за ним заїхати відразу після. Та сонце вже зайшло, пройшло ще дві години, а Алі все ще не було. Згодом Олексій Петрович зрозумів, що сподіватися більше немає на що.

Увечері санітарка принесла йому вечерю прямо в палату. Вона здивувалася, що Олексій Петрович залишився тут сам. Вона запитала, чи заберуть його завтра, бо ж свято вже на порозі, та чоловік лише стенув плечами. Він не був упевнений, що донька заїде за ним завтра.

Залишившись наодинці в палаті, Олексій Петрович дав волю розчаруванню. Він так засумував, що аж серце почало боліти. Через декілька хвилин чоловік зрозумів, що це не простий сум, а щось гірше. Він покликав на допомогу, та його голос був занадто слабким. Коли санітарка повернулася до його кімнати, Олексій Петрович лежав на підлозі, лікарі зробили все можливе, та було запізно…

Настав ранок перед Новим роком. Серце в Алі було не на місці. Вона знала, що батько прочекав її вчора цілий день. Вона не могла знайти собі місця. Усе згадувала, як часто батько доглядав її, коли вона була хворою, як одного разу на Різдво пробув біля вікна її палати цілий день, адже до Алі нікого тоді не пускали, і наступного ранку передав їй ляльку, яку вона так хотіла, як татові вдалося це зробити, Аля й досі не знала. Пронудившись так години з дві, Аля вирішила їхати за батьком, адже сьогодні Новий рік.

Коли Аля приїхала до лікарні, то відразу помітила, що там занадто тихо. Вона відчувала, що з батьком щось сталося, та не хотіла вірити. Коли вона піднялася у палату, то побачила, що ліжко батькове вже не застелене його улюбленим покривалом. Усе в Алі всередині обірвалося. Тут до палати зайшов лікар, він пояснив, що це був раптовий серцевий напад – серце не витримало: «Прийміть наші співчуття». Та Аля вже нічого не чула.

Реклама

Також цiкаво:

Close