ЖИТТЯ

Ну і кому потрібно виховувати ще в додаток чужу внучку, окрім свого онука?

У Галини Іванівни найкращий онук. Ну, точніше, так, мабуть, думає кожна бабуся про свого онука чи онучку, але це інший випадок. Її Сашко дійсно був справжнім дивом, і всі навколо його обожнювали, чого не скажеш про інших дітей, яким аби пошуміти та випросити у батьків нову іграшку. А як він схожий на свого батька! Це точно диво якесь! Навіть невістка відразу погодилась, що його назвуть Іваном, як і тата. От тепер у них у родині є Іван Іванич, але Галина Іванівна ніжно називає його Ванюшею.

А найстрашніше згадувати жінці про ті страшні часи, коли вона наполягала скасувати весілля сина, от і б онука зараз не мала б такого чудового. А все через те, що їй не сподобалась невістка. Вона була старша за нього на п’ять років та ще й мала дворічну доньку. Та й син тільки з армії повернувся, ще пожити не встиг, а вже хоче одружуватися! І на кому? Він же майже зразу став за батька для тієї дівчинки, носив підгузки, допомагав з нею, возив їх у лікарню. А з нормальною дівчиною, то б у ресторани ходив і букети квітів носив.

Гаразд би ще вона красунею була, але ж ні. І що тільки син у ній знайшов? Худа, одні кості стирчать, бліда така, що на фоні стіни й не помітиш.

Реклама

– А ти вже думав про те, де ви житимете разом? Чи збираєтесь квартиру орендувати?

– Мамо, у неї є свою квартира, вона від батька у спадок її отримала і тільки дізналась про це, то відразу втекла від чоловіка тирана та матері з десятком дітей, окрім неї. Зачекай, скоро ти її пізнаєш і зрозумієш, яка вона добра й мила.

Перша зустріч закінчилась плачевно. Галина Іванівна не могла заспокоїтися й лише думала про те, як не пощастило її сину. Вона ним повністю керувала, вказувала, що він має робити, й все це з милою посмішкою. Точно, як вовк в овечій шкурі і як тільки син цього не помічає? Та й донька у неї з характером, не може всидіти на місці, кудись біжить, заглядає, їй треба знати все, а тільки її щось забороняють, то відразу у сльози. Після цієї вечері Галина Іванівна залишалась без свого улюбленого горняти та з зіпсованою скатертиною, на яку маленька Настя пролила свій сік.

Найбільше дратувало у цьому всьому бабусю те, що невістка ніяк не намагалась зупинити доньку, а лише коментувала: «Іване, дивись за Настею, бо вона зараз точно розіб’є якесь горня, вона вже туди лізе!» А чому ж самій не підійти й не забрати? Лише мій син мчиться до дівчинки та намагається її зупинити.
Після цього вона намагалась поговорити з сином, донести до нього, що він знайде когось кращого, тому що ця Ліля дуже лінива, і він лише буде старатися для їхнього щастя, а вона на все це дивитиметься згори, точно, як за столом.

– Мамо, ну, годі, я вже сказав, що прийняв своє доросле рішення. Я люблю Лілю і пообіцяв, що стану для неї найкращим чоловіком, а для Насті батьком. Я чоловік, тому своєї обіцянки я збираюсь дотриматися.

Дурник же, але сам прийняв таке рішення, то хай тепер смакує і його наслідки. Про весілля я можу мало що сказати. Були лише найближчі родичі, молоді вирішили зекономити й накрили стіл у квартирі невістки. Все, можливо, було б і не так погано, якби не постійні крики Насті. Які перекривали всі розмови та зовсім псували атмосферу. Як висновок, половина гостей пішла додому до подачі солодкого, а інші пішли після голодними.

Через кілька місяців син повідомив мамі радісну звістку про те, що вона стане бабусею. Не можна сказати, що це її розчарувало чи порадувало, тому що відчуття були двоякі. Їй було шкода, що син втрачає шанс спокійно розлучитися з Лількою без поділу майна, а потім пошуку зустрічі з дітьми, але змінювати було щось пізно. Час йшов, і молоді все частіше просили Галину Іванівну посидіти з Настею. На щастя, жінка завжди відмовляла, й у неї були на це поважні причини — перед пенсією вона вирішила більше грошей заробити, тому працювала майже безвихідних.

Ванюша з’явився через тиждень після того, як бабуся вийшла на пенсію. Хіба не символічно? А коли вона побачила його у конверті, то вже зрозуміла, що готова продати за нього всі скарби світу, а все через те, що він був точною копією свого татка. Вона прям повернулась на 24 роки назад, коли й вона виписувалась з цього пологового будинку.

Наступні пів року Ліля сиділа у декреті, тому Галина Іванівна бачила онучка лише вихідними, а потім сталось диво. Внука все частіше привозили до бабусі, щоб вона за ним приглянула, тим часом Настя була у дитячому садку, а батьки по роботах. Жінка була щаслива, що діти їй довіряють, і вона може більше часу провести з немовлям.

Але минув рік і все змінилось. Лілю звільнили з роботи за постійні запізнення, а маленьку Настю довешлось забрати з дитячого садка, бо вона почала постійно хворіти, та й вихователі у дитячому садку не могли з нею впоратися, дівчинка була некерована і нервова.

Після цього невістка почала ставити свекрусі свої умови: «Ви якщо хочете Івана до себе, то й Настю беріть, вони ж брат і сестра, та й мені немає особливого сенсу їхати до вас через пів міста, щоб залишити одну дитину, а з другою повернутися! Та і їм двом веселіше буде!»

mother.ly

Галина Іванівна не вірила у казки Лілі. Вона знала, що її внуку не потрібна сестра для того, щоб добре провести час. З цим завданням він чудово справлявся сам, та і їй наодинці було легше з ним займатися. Вони вивчали віршики, співали пісні й навіть дивилися мультфільми англійською. Всього цього з неспокійною Настею було б зробити просто не можливо.

Після цього бабуся почала дзвонити синові й скаржитися на невістку, але й він її не підтримав.

– Мамо, ну Ліля дійсно права. Який сенс їй везти тобі одну дитину цілу годину, а потім забирати її назад? Якщо ти хочеш проводити час з онуками, то бери вже двох.

Згодом вони з дітьми знайшли компроміс, і Галина Іванівна сама почала забирати онука до себе. От лише невістку гризла образа зсередини, й вона вирішила, що тепер дозволятиме бабусі бачитися лише на прогулянках. Тобто тепер бідній жінці доводилось їхати годину в автобусах, щоб годину погуляти з Ванюшею, а потім ще годину їхати назад. Самі розумієте, що розвага така собі. Але невістка все одно стоїть на своєму й одного Івана до свекрухи пускати не хоче.

А після однієї з таких прогулянок Галина Іванівна захворіла і зовсім злягла.

– Ну, синку, привези мені Ванюшу, я так за ним сумую!

– Мамо, ну я ж тобі пояснював, що не можу цього зробити. Не хочу я з дружиною сваритися.

От тепер Галині Іванівні доводиться ще інтенсивніше лікуватися, щоб швидше зустрітися зі своїм улюбленим онуком.

Реклама

Також цiкаво:

Close