Заміж я вийшла пізно. У шлюбі в нас народилася єдина донечка. Ми з чоловіком її дуже любили та балували. На жаль, чоловіка не стало, коли доньці виповнилося 12 років. Я намагалася дати їй все найкраще, тому багато працювала. Мабуть, через це зараз, у 59 років здоров’я в мене вже не те…
Та вже майже п’ять років, як моя єдина донечка зі мною не спілкується. Сталося це через квартиру. Коли Оленка завершила навчання, то захотіла жити окремо. Вона вже влаштувалася на роботу, тож сказала, що буде брати квартиру в кредит. Звичайно, я не стала її відмовляти, лише прохала добре подумати, адже в неї ще не було гарної посади та зарплати, але донька від цього відмахнулася та побігла обирати житло мрії.
Як я з’ясувала вже після переїзду доньки, вона сподівалася на мою допомогу, мовляв, я повинна допомагати їй виплатити кредит. Точніше, вона сподівалася на мою частину грошей від продажу бабусиної квартири. Річ у тому, що батька в мене не було, я його ніколи не знала, а мама, на жаль, померла за рік до того. У мене є рідна старша сестра, тож ми продали мамину двокімнатну квартиру, а гроші поділили порівну. У сестри двоє дітей – старший син уже давно одружений, вони з дружиною купили вже собі житло, мають діточок, а молодша донька якраз тоді заміж вийшла й чекала на появу дитини, тому сестра вирішила віддати гроші від продажу маминої квартири їй, щоб вони з чоловіком купили собі житло. Вони мали свої заощадження, тож навіть кредит брати не довелося.
Я ж свої гроші поклала на депозит. Я вже тоді через стан здоров’я змушена була піти з роботи. Я думала знайти щось на пів дня, і мені вдалося, але зарплатня була відповідною, тож саме завдяки тим грошам я мала змогу оплачувати комунальні, ліки та їжу. Донька ж вирішила, що я маю віддати ті гроші саме їй! Я відмовилася. З того часу донька зі мною не спілкується.
Нещодавно я з подругою була в магазині. Там я випадково зустріла доньку, але та зі мною навіть не привіталася, лише погордливо пройшла повз! Мені було дуже образливо й соромно перед подругою.
Річ у тому, що Оленка розповіла всім родичам, яка я погана матір. З того часу багато навіть наших знайомих перестали зі мною спілкуватися. Але з сестрою я зберегла близькі стосунки. Її донька гарно спілкується з моєю Оленкою, тому саме так я дізнаюся новини про доньку.
Нещодавно я дізналася, що донька так і не може влаштувати особисте життя. І винить вона в цьому мене! Їй доводиться багато працювати, щоб оплачувати кредит та гідно жити, тож на стосунки в неї майже не залишається часу. І вона вважає, що винна в цьому я, адже не захотіла їй допомогти з кредитом. Донька завжди мріяла про велику родину, а зараз, у 28 років, сподівалася просто знайти гарного чоловіка та народити хоча б одну дитину.
Мене ця ситуація дуже ображає та обурює. Адже донька була бажаною дитиною, я завжди її дуже любила та намагалася дати все, що вона хотіла, навіть коли чоловіка не стало, і я сама залишилася з дитиною-підлітком. Я все життя тяжко працювала, щоб дати доньці гарну освіту, здоров’я на це поклала…Невже для моєї доньки гроші важливіші за власну матір? Може, можна щось зробити? Хто був у подібній ситуації, що порадите?
