Ці дитячі очі, коли ми привезли їх додому, я не зможу забути ніколи!

З чоловіком ми відразу вирішили, що спочатку стаємо на ноги та лише тоді починаємо думати про дітей. Тому ми вчилися, шукали стабільну роботу та купили власну квартиру в іпотеку і лише тоді почали розмовляти про дітей.

Проте наше рішення нічого не змінило. Ми хотіли дітей, але у нас нічого не виходило, тоді ми й почали їздити до лікарів, здавати аналізи, до цілителів, але більшість з них лише знизували плечима. Ми були розбиті, тому що це тривало 5 років, і вже почали втрачати надію мати власну дитину. Тоді й почали розмовляти про те, щоб звернутися до дитячого будинку, ніхто з нас проти не був, тому ми почали збирати всі необхідні документи.

Коли я зайшла до дитячого будинку, мій погляд відразу зупинився на дівчинці трьох років, яка сиділа осторонь від всіх та сумно дивилась у вікно. Я не знаю чому, але відразу зрозуміла, що мушу їй допомогти. Вихователька спробувала нас відмовити, адже у дівчинки ще був старший брат і розлучити їх не вийде.

Звісно, ми з чоловіком не панували відразу двох, але щось у середині мене підказувало, що ми їм потрібні, а чоловік дослухався до мого чуття. Ми вирішили всиновлювати двох.

Ці дитячі очі, коли ми привезли їх додому, я не зможу забути ніколи! Жодними словами не можливо передати те щастя, яке у них світилось.

З цього дня минуло аж три роки, за цей час багато змінилось, але ми ні разу не пошкодували про своє рішення. Ми щаслива сім’я, яка проводить разом вихідні та насолоджується один одним. А сьогодні я їх всіх збираю, щоб повідомити радісну новину – скоро у нас буде поповнення. Я вагітна!

Схоже, нам потрібно було забрати двох ангелочків та врятувати їх, щоб зараз Бог нас нагородив ще одним! Хіба це і не є божим даром?