ЖИТТЯ

«Дорогий Вітя. Пише тобі твоя мама. Мені дуже п0гано… Я не буду намагатися вuправдатися. Адже це не має сенсу. До того ж я знаю, що вuнна перед тобою»

Віктор сидів на тумбочці в коридорі. З рук в нього випав пакет з продуктами, які попросила купити дружина. На колінах лежав розкритий конверт. А на очах збиралися сль0зи, які ось-ось мали перерости в nлач. Дружина побачила його таким, коли вийшла з кімнати. Хотіла запитати, де так довго затримався, але побачене змусило її занеп0коїтися

– Що сталося? – Запитала вона в нього, коли він наче мала дитина притискався до її плеча та плакав.

Світлана вперше в житті бачила, щоб її чоловік плакав. Вона сама взяла до рук листа, який, як вона здогадалася, так вплинув на Віктора. На звичайному аркуші зі старого учнівського зошита великими літерами гарного почерку було написано:

Реклама

«Дорогий Вітя. Пише тобі твоя мама. Мені дуже погано. Напевно прийшли мої останні години. Зараз перед обличчям смерті дуже важко згадувати все те, що я тобі заподіяла. Я не буду намагатися виправдатися. Адже це не має сенсу. До того ж я знаю, що винна перед тобою. Можна б було все списати на горілку та твого батька, але навіщо брехати перед смертю. Твій батько вчинив самогубство, тому що я його зрадила. А далі я навіть не згадаю всього, що тобі довелося пережити (важко щось пам’ятати, коли в голові одна горілка). Вибач мені сину за те, що занапастила твоє дитинство. Вибач за те, що постійно приводила додому чоловіків, які часто дозволяли собі простягати до тебе руки, а я тебе не захищала. Вибач за те, що соромила тебе перед людьми своєю поведінкою та вчинками. Зізнаюся, що я не одразу зрозуміла, коли ти пішов з дому. Й не ображаюся на тебе за те, що не спілкувався зі мною стільки років. Після всього пережитого тобою це має сенс. Але зараз я не знаю, чи встигне мій лист дійти до тебе. Наостанок мені б дуже хотілося особисто перепросити в тебе. Кожної ночі я бачу, як ми однією родиною з твоїм батьком тримаючи тебе на руках виходимо з пологового будинку. Як ми купаємо тебе в ванні та граємося біля твого ліжечка. Без сліз ті моменти не згадати. Я дуже тебе прошу, не відмов мені в останньому прохані, хоч я цього й недостойна. Приїжджай додому. Твоя мама Віра».

У Світлани також найшли сльози на очі. Вона подивилася на розгубленого та спантеличеного чоловіка й лише сказала:

– Збирайся, ми їдемо до тебе додому.

Віктор не намагався протидіяти. Він повністю довірився жінці. Сусідку попросили посидіти з дітьми кілька днів. Залишили їй гроші на продукти. Дорога була далека. Майже тисяча кілометрів розділяла їхню квартиру та хатинку в невеликому районному центрі, де виріс Віктор. Дорогою чоловік постійно нервував.

Не встигли. Коли приїхали, то сусідка сказала, що маму Віктора поховали за кошт громади кілька днів тому. Лист йшов довго. На цвинтарі Світлана та Віктор знайшли бідну могилку з грубо сколоченим хрестом та необережним написом маркером. Жодних квітів та вінків. Ніхто не прийшов проститися з його мамою. Віктор довго стояв та плакав. А потім повільно похилився над могилою, поклав вологого від сліз листа й прошепотів: «Пробачаю, мамо».

Реклама

Також цiкаво:

Close