ЖИТТЯ

«Доцю, це мій нeкpoлoг, можете сміливо його писати на моїй м0ruлi, коли мене не стане”

Маленький павучок лежав на землі й не рухався, доки маленький хлопчик оглядав його зі всіх сторін, а тоді повернувся до дідуся й з дитячою цікавістю запитав: «Дідусю, невже й ти колись п0мреш?»

Хлопчик окинув дідуся уважним поглядом й став чекати відповіді, але дідусь продовжував мовчати, а потім, зрозумівши, що рано чи пізно хлопчик все одно познайомиться зі смертю, вирішив щось відповісти.

– Звичайно, внучку, ніхто від цього не втече, але ти не прощайся зі мною так рано, я спочатку почекаю, коли ти виростиш, познайомлюсь з твоєю нареченою, а тоді вже й помру.

Реклама

– Тобто назавжди? Ти хоч навідуватися до нас будеш? – запитав онук спантеличено.

Реклама

– Не зможу приходити, мене ж поховають, як ти це собі уявляєш? – не міг стримати сміху дідусь.

Що це означає «поховають»? – перепитав внук здивовано, попри сміх дідуся.

Дідусь не хотів би пояснювати це онуку, йому було всього п’ять років, але й брехати не було сенсу. Він вирішив продемонструвати все наочно.

– Зараз я тобі покажу!

Тоді дідусь взяв маленького павучка у руки, змахнув уявну сльозу, копнув рукою землю, поклав туди комашку й прикопав її землею, а тоді склав руки для молитви, закрив очі й промовив: «Сьогодні ми вимушені попрощатися з добрим й працьовитим павучком! Він покинув цей світ, але не варто через це сумувати, у нього було хороше й насичене життя. Він залишив чималий слід на землі й у наших серцях. Ми не забудемо тебе, павучку, нехай земля тобі буде пухом, друже!”

Коли дідусь закінчив промову, взяв красиву гілочку та залишив її на маленькому горбику землі.

– Ось і все, ми поховали нашого павучка.

На обличчі внука не було нічого, окрім цікавості.

– А що ж буде далі?

– Павучок залишиться там.

– Ти хочеш сказати назавжди? Він там житиме?

pinterest.com

– Ні, внучку, там залишиться лише його тіло, а ось душа відправиться у велику подорож на небо, де й залишиться назавжди! – промовив дідусь й поглянув у височінь, а за ним й внук підняв голову.

– А чому він туди відправляється?

– Там він зможе сидіти й дивитися на нас, радіти успіхам своїх онуків, правнуків та наступних поколінь.

– А чому він не може робити цього тут? Невже він не міг радіти за них, бувши на землі? – уже засмучено запитав онук.

– Розумієш, так задумала природа та Бог, ми повинні йти на небо, щоб сюди прийшов хтось ще, але на небі знайдеться місце для кожного! – відповів старий з легкою посмішкою.

Внук більше не міг стримуватися й почав плакати.

– Внучку, що сталось? – ніжно притулив він малого до себе й запитав.

Мені шкода тебе, ти ж будеш, як цей павучок. Тебе також закопають! – промовив внук і почав ще більше плакати.

– А ти не шкодуй мене, головне, побажай мені чогось там хорошого і напутнє слово скажи, тоді й мені, і тобі прощатися буде легше! – промовив він з посмішкою.

– Ти не обманюєш? Звідки тобі це знати? – запитав онук, витираючи сльози.

– А як же мені не знати, якщо й сам ховав рідних людей….

– Але ти ще побудеш тут? Пообіцяй мені, що підеш на небо не скоро!

Обіцяю, що ще на твоєму весіллі потанцюю!

– Добре! – промовив онук й щільніше притиснувся до дідуся.
***

– Тату, йди сюди! Є на що подивитися! – покликала жінка свого батька до кімнати сина.

Великими кривими буквами на стіні було написано: «Я нікови не вилосту!»

– Тат, ну що це таке? – запитала донька роздратовано.

Дідусь поглянув на доньку з очима переповненими сльозами і ніжно промовив: «Доцю, це мій некролог, можете сміливо його писати на моїй могилі, коли мене не стане»

На ліжку тихенько сопів онук, дідусь поглянув на нього зі всією ніжністю, поправив ковдру й промовив: «А ти ж зумів дібрати ті самі слова, правильні, щоб нам двом було легше, але ти повинен рости й то так, щоб ми з твоїми батьками тобою пишалися, а я цьому порадію ще тут, поруч з тобою, обіцяю

Реклама

Також цiкаво:

Close