Довелося вuганяти тещу з дня народження моєї дружини

Ось моя теща така людина, що завжди любить все робити на свій лад, а якщо зустрічає якийсь супpoтив, то naплюжить усе, що бачить. Так сталося й на дні народження моєї дружини.

Коли ми їй розповіли, що плануємо відсвяткувати двадцять п‘ять років в ресторані й запросили туди всіх наших знайомих, близьких та друзів, то вона одразу показала своє фірмове «фе». «Для чого вам витрачати такі гроші на той ресторан. Ось двоє з дочкою станемо в мене на кухні та приготуємо все, що нам потрібно. Та ще й в разів сто буде смачніше, ніж в тих ваших ресторанах». Ми їй пояснили, що гарувати цілий день перед днем народження, а потім бігати від кухні до столу з тарілками геть не схоже на свято. Наше рішення стосовно ресторану було остаточним, й ми тільки прийшли її запросити. «Ну робіть як знаєте, я хотіла як краще, а ви собі самі вирішуйте. Хочете витрачати гроші, то витрачайте,» – вона ще довго намагалася нас ніби ненароком переконати, що її пропозиція краща, але ми не піддалися.

В неї завжди так. Існує тільки дві думки. Її особиста, якої вона дотримується, та неправильна. Але ж ми не очікували, що вона почне влаштовувати свої концерти прямо на святі за столом.

Перше, що ми помітили, так це її вираз обличчя, коли вона зайшла до ресторану. Вона щось буркнула офіціантові, який пробігав повз неї з тарілками про жахливий колір стін та освітлення у залі. До того моменту за нею ніхто не помічав дизайнерських замашок. Вже коли почали по трошки збиратися гості, то моя теща ходила навколо та жалілася, що їй дуже холодно. «Такий видно ресторан, що економлять на своїх відвідувачах. А я говорила, що краще зробити все вдома». Я не хотів зіпсувати свято своїй дружині, тому намагався тримати її якомога далі від тих зауважень.

Але те, що вона зробила за столом, побачили всі гості. Коли почали сідати та наливати першу чарку, моя теща дістала зі своєї сумки пластиковий лоток з домашньою їжею та свою виделку. «Я щось не довіряю цьому ресторану. Не хочу потім у лікарні з отруєнням опинитися. Та й посуд в них геть не вимитий. Я краще своє, домашнє покуштую. Може хтось ще хоче?» Я побачив, як настрій у гостей одразу зник. Тільки після першого столу ми з дружиною змогли до неї підійти та поговорити. Я не очікував від своєї дружини такого. Вона прямо сказала мамі, що вона повинна покинути свято та поїхати додому, адже від її витівок всі відчувають себе ніяково. І хоч вона удавала, що не розуміє, в чому справа, але моя дружина та я настояли на своєму. Ми вирішили, що краще потім попросимо пробачення, хоч й не має за що, ніж будемо псувати всім вечір лоточком та зауваженнями про брудний посуд.