Минув рік, а я досі чекаю, доки чоловік повернеться у рідне місто, до мене та сина, хоча це все безнадійн0, у нього, мабуть, давно нова родина

Чоловік п0кинув мене, коли нашому сину було лише 3 місяців. Причина проста – зізнання у тому, що він мене ніколи не любив, і дитина ця йому не потрібна.

Минув рік з того моменту, як він пішов від нас, а я досі чекаю його повернення.

Після того, як ми розійшлися, він перебрався в інше місто і ні разу мені не телефонував, щоб поцікавитися здоров’ям сина. І попри це все я не покидаю віри, що у нього нікого немає, і скоро він повернеться.

Я продовжую його кохати, тому інколи в особливих поривах суму пишу йому довгі повідомлення про мої почуття та про сина, як він росте, як він ходить, яке його перше слово, і чому він недолюблює сусідського кота.

Мені так хочеться ділитися з ним кожною дрібницею життя, хоча я і знаю, що ми не цікаві йому.

Єдиний зв’язок, який він з нами підтримує – фінансовий. Завжди вчасно сплачує аліменти, мабуть, таки відчуває сором, що покинув мене з немовлям.

Інколи мені здається, що я залежна від нього. Він мені досі сниться, а після цього я вже не можу спати, цілий день лише думаю про нього, хочу до нього. Інколи ловлю себе на думці, що й дитину б у дитячий будинок віддала, якби він мені сказав, а потім приходжу в себе і молю прощення і перед сином, і перед Богом.

Я пам’ятаю кожну деталь нашого знайомства, дрібниці, я вивчила його тіло та звички напам’ять, а він нічого не знав про мене. Мабуть, ще тоді він мене не кохав, завжди був холодним, а я вірила, що моєї любові вистачить на двох.

Всі подруги намагаються познайомити мене з новими чоловіками, просять частіше з ними гуляти, але я нічого не хочу без нього. Роблю все, як робот, лише для дитини. Хіба це життям назвеш?

– От, уявімо, – говорила мені подруга одного разу. – Він повернувся, як тобі тепер його прийняти? Знаючи, що він у будь-який момент знову вас покине? Знаючи, що у нього були інші жінки, й він може тебе проміняти на них ще раз? Ти зможеш жити з постійними сумнівами?

Я розуміла, про що вона говорила і знала, що та має рацію, але щось всередині мене не залишає колишнього, прагне до нього. А чим доросліший стає син, тим більше схожий на батька. Інколи я у ньому бачу мого коханого і не можу стримати сліз…

Підкажіть мені, як жити далі…