Довічна затята вop0жнеча між дітьми

— Мені cтpaшно, навіть уявити, як вони будуть між собою ділити майно, будинок, коли мене не стане? Або чи приїдуть вони всі разом до мене на пoxop0н, випровадити в останню дорогу, чи окремо?

Всі односельці дуже люблять, поважають та шкодують тітку Ніну. Усе своє свідоме та несвідоме життя тітка провела в цьому селі, тут і народилася, тут і хоче прожити останні дні й п0мерти. Усе село знає нелегку долю тітки Ніни, але ніхто не здогадується та не розуміє, чому її діти такими виросли, при тому що виховували їх за всіма моральними законами? Вона має трьох дітей: двох старших синів та меншу доньку. Вони одне одного терпіти не можуть, не спілкуються тим паче. Ось тому й до матері не навідуються. Можливо, не хочуть зіштовхнутися або ж її звинувачують.

Ще юна Ніна вийшла заміж за свого однокласника, Тимофія, на початку 80-их років минулого століття. Це весілля запам’яталося всім односельцям, на той час. Ясна річ, чому, адже батько хлопця працював у сільській раді та не простим працівником! Нареченого везли на машині «Волга», яка була прикрашена кульками, стрічками, було багато москвичів, сватання, викуп нареченої, весілля святкували в сільській їдальні. Батько постарався та подарував молодятам квартиру в місті, але Ніна гірко плакала, тому що геть не хотіла нікуди їхати. Усі здивувалися, як це так? Молодь навпаки хоче в місто вирватися, а Ніна плаче, бо хоче в селі залишитися.

– Коханий, я стільки років вчилася на фельдшера з метою допомагати своїм односельцям, а не міським не знайомим мені людям, — казала Ніна.

Проте головною причиною залишитися в селі для Ніни була її стара мама, котра тяжко хворіла. Люди знали про це. У будь-який час мама могла не встати на ноги та залишитися назавжди прикутою до ліжка, тому і донька не хотіла покидати неньку.

Якщо вже так сталося, ніхто не збирався віддавати квартиру назад, туди переїхали жити батьки Тимофія, залишивши сину будинок. У хлопця була старша сестра, вона вже як шість років, живе в Америці, не збирається повертатися додому, навіть не претендує на спадок.

Й ось Ніна з Тимофієм стали власниками красивого розкішного будинку. Згодом народився їхній первісток Дмитро, потім Гаврило, а за ним і Марійка. Різниця між ними всіма була два роки. Ніна ще хотіла б четверту дитину, проте помітила, як чоловік віддаляється від неї та дітей. Навіть сусіди помітили, що машина Тимофія все рідше та рідше виднілася біля хати. Ніна закривала очі на це, не звертала увагу. Тим паче вона була постійно зайнята: виховувати дітей, доглядати хазяйство, домашні справи, турбота та догляд за хворою мамою. Від чоловіка не дочекаєшся допомоги, от і треба було крутитися, як муха в окропі.

Тимофій залишався вдома та не йшов до коханки тільки тому, що батьки були живими, а вони б точно не похвалили сина. Наступили 90-ті роки влада повністю змінилася, і хоча тато Тимофія пішов на пенсію, все одно стан його здоров’я значно погіршилося. Через чотири роки батьки чоловіка померли, майже в один місяць. Він зібрав речі, покинув Ніну з дітьми та поїхав назавжди. Сусіди ледь стримували сльози від побаченого: їде дорогою Тимофій на своїй машині, а за ним в слід біжить десятирічний Гаврило та не своїм голосом кричить:

– Татусю, не покидай нас! Залишся, будь ласка, прошу! Не їдь нікуди! Зупинись! Татку!

Тимофій зупинив машину, вийшов, присів біля сина, сказав йому щось та й поїхав далі. Пройшло декілька годин, поки син заспокоївся. Люди зібралися біля нього, заспокоювали, потім мама прибігла, але ніякого сенсу. А потім прибіг старший брат, глянув з висоти на меншого і почав дражнити, що він татунин синок.

– Ось тобі листок, пиши таткові, що ми тебе тут ображаємо! – кричав йому Вадим, а за ним підхоплювала й сестра.

Діти образилися на батька, що той їх покинув, зрадив, і свою злість зривали на братові. Найстарший брат став дуже агресивно себе поводити, нікого не підпускав, звісно, погано навчався, були проблеми в школі через поведінку. Мамині слова ніяк на нього не діяли та не впливали.

Менші діти підросли й почали наслідувати поведінку брата, постійно сварилися одне з одним. Марійку дуже дратувало, що навіть якщо в неї брати, то вона все одно змушена доношувати їхній одяг. Їй дуже рідко купляли новий одяг, іграшки, на відміну від братів. 90-ті роки були нелегкими, Тимофій виплачував аліменти, але вже й не такі великі. Пройшли часи, коли він був синком багатеньких батьків та мав тата комуніста. Він був навіть змушений машину продати, бо ледь зводив кінці з кінцями. Після того, як чоловік покинув сім’ю, Ніна допомогла матері перебратися до них, вона вже була лежача, а незабаром, померла.

Коли брати підросли, їхні розміри одягу стали подібними, то постійно билися, сварилися, якщо мама купляла новий одяг, взуття, а тим паче іграшки. Поділ не зупинився на одязі, Вадим постійно контролював меншого брата, виховував його, навіть деяких друзів та дівчат відбирав. Звісно, це дратувало Гаврила, не міг промовчати, тому першим розпочинав бійку. І так постійно. Дня не було, щоб всі троє жили в мирі та злагоді. Вони зненавиділи одне одного, а серце матері кров’ю обливалося від болю.

Коли Гаврилові було сімнадцять років, він дуже сильно посварився із Дмитром. Усе село чуло, як вони почали кричати, а потім всі дивилася, як ті бились. Оце було видовище. Мама плакала, кричала, зупиняла їх, проте нічого не виходило. Тим часом менша сестра, ще та розбійниця, ходила до своїх однолітків та приймала ставки, хто ж переможе у цій бійці. Через годину, наче все заспокоїлося, стало на свої місця, тим часом Гаврило тихенько пішов до маминої кімнати, відкрив шафу, дістав звідти шкатулку, в якій лежали всі гроші з продажі бабусиного будинку, взяв половину собі, а на тому місці залишив записку: «Мамо, я більше не можу тут жити, мушу їхати. Це все не через тебе, а через дурного Дмитра та ідіотку Марію! Я взяв гроші, які з цієї суми по закону належать мені. Не тримай зла! Поїду в місто, можливо, буду навчатися, можливо, десь влаштуюсь і буду працювати. Як тільки прибуду на місце й влаштуюсь, обов’язково тебе сповіщу!».

А відразу за старшим братом, з дому поїхала і менша сестра. І відразу одне на одному поставили хрест. Гаврило тримав на неї образу за те, що та ставила ставки під час бійки, і постійно пише листи таткові, який їх кинув і зрадив. А Марійка ображалася на брата, що той грубо себе поводив стосовно неї, інколи й вдарити міг. Марійка поїхала до тітки по татовій лінії, що жила в міста, там влаштувалася на роботу.

Старший син – Дмитро, залишився з мамою жити, проте тітці Ніні важко було, оскільки в сина дуже складний характер. Навіть дівчини собі не міг знайти, оскільки паскудна поведінка заважала. А коли йому виповнилося двадцять шість років, з’явився інтернет, завдяки якому він познайомився з дівчиною, а згодом і поїхав до неї.

Кожний з дітей пішов своєю окремою стежиною, які ніколи не перетиналися одна з одною. У кожного своя доля, дуже різна: Марійка мала чоловіка, розвелася, проте має дитину, але зараз немає навіть залицяльників. Дмитрові не поталанило з його інтернет знайомою, вони швидко попрощалися. Гаврило все-таки пішов навчатися до університету, паралельно ходив на роботу, в університеті він познайомився з однієї дівчиною, а незабаром вони почали зустрічатися, потім розписалися, та стали батьками двох діток.

Пройшло з дитинства багато років, але ніхто з них до цього часу так і не пробачив одне одного за ті колишні часи, сповнені сварок, бійок, розголосів, конфліктів. Марія та Гаврило ще раніше приїжджали до мами, аби та подивилася на внуків, але так щоб не зустрітися одне з одним. А от Дмитро ще ні разу не приїхав, лише гроші на карту надсилає. Часто телефонує або відеодзвінок.

Тітка Ніна мріє та буде мріяти до останніх днів, аби її діти з внуками зібралися всі дружно за одним великим столом, тим паче скоро буде привід, її ювілей. Проте найбільше, це так і залишиться мрією, яка ніколи не реалізується. День народження тітки Ніни пройде, як і попередні: Гаврило зателефонує, привітає, скине гроші на карту і кур’єром передасть торт з квітами, Марія привітає, розпитає, як справи чи щось мамі потрібно, але в мами все є, нічого не треба, окрім уваги та любові. Останнім зателефонує Дмитро скаже декілька слів привітань, а потім почне жалітися на своє паскудне життя, що нема грошей, як далі жити. Ясна річ, що вона скине йому гроші. Ті самі гроші, які скинув їй менший син. На цьому свято закінчується.

Часто тітка Ніна говорить або сусідам чи просто односельцям, які її люблять та поважають:

– Мені страшно, навіть уявити, як вони будуть між собою ділити майно, будинок, коли мене не стане? Або чи приїдуть вони всі разом до мене на похорон, випровадити в останню дорогу, чи по окремості?