Карамелька зазнала життєвих труднощів, щойно народившись. Ще крихітним кошенятком її знайшла сусідчина донька, що проживає в місті. Спочатку вона пожаліла беззахисне кошеня, і вирішила забрати собі. Тим більше, що їй здалося, що кішечка породиста, але просто занедбана.
Але згодом її привези в село до моєї сусідки Ольги. Переселили не через погану поведінку чи пошкоджені меблі. А просто кішка виявилася не породистою, якраз в цю пору господарям подарували висловухого кота, от не потрібна стала Карамелька.
Про це розповіла невдоволена тітка Ольга. Їй це кошеня також не потрібне, оскільки вона терпіти не може котів, вважає їх бридкими і противними. Вона не пускала Карамельку навіть на поріг, вважала, що коти мають самі собі шукати їжу
За своє коротке існування Карамелька не навчилася, як виживати в дикій природі. Тому для неї це стало мабуть випробуванням. Вона відчайдушно шукала безпечного притулку.
І коли кішечка зникла з подвір’я своєї господині, та не оплакувала її втрату, а радше раділа. Коли я її запитала де кошеня, то тітка з усмішкою відповіла: «Та десь щезла. Та й добре, скільки того горя. Ще б я котами не переймалася, толку від них ніякого.»
Я ж люблю тварин, тому переживала за нещасне.
Яким же було моє здивування коли я знайшла її в буді мого собаки. Спочатку не розгледіла, бо вони обоє рудого кольору. А коли побачила, то обімліла, бо знаю, що мій Бакс не надто добре відноситься до котів.
Але це не завадило йому прихистити малечу. Разом вони знайшли тепло.
Сказала сусідці, що знайшла її пропажу. Та вона сказала, що воно їй не потрібне. Спочатку я хотіла розділити їх, та Карамелька вперто поверталася до Бакса. Уже місяць вони живуть разом. Здається, що у моєї собаки серце більше ніж у сусідки.
