Луна, як ніхто, знала, що таке проблеми у житті, бо народилась вона на вулиці й у перші тижні свого життя потрапила у притулок, і хоч згодом її забрали до себе люди, та вже через лічені тижні вона знову була змушена шукати собі їсти й бродити по незнайомих вулицях.
Якщо ви хочете звинуватити у всьому цього милого кота, то я вас попереджу, що вона завжди була слухняною, знала, де її лоток, їла скільки дадуть, не кусалась й не дряпалася і завжди була ласкавою, але господарям цього було мало. Вони хотіли кота, що має рід, тому незабаром на місце Луни вони придбали дорогого породистого кота, якого тепер возили по виставках.
Дворового кота відправили у село до старої бабусі, якій цей кіт був зовсім не потрібен. Вона не пускала її у дім й не годувала, лише зрідка, даючи шматок хліб чи молока, опираючись на те, що кішка – хижак та повинна харчуватися здобутим.
Крихітна Луна дуже боялась морозів, бо у притулку та у квартирі не доводилось її з цим стикатися «віч-на-віч», тому й прийняла рішення, що потрібно шукати тепле місце, щоб пережити зиму.
Луна пропала, а бабуся не стала за нею сумувала, а тільки зраділа, що нарешті позбулась небажаної гості й зайвого рота.
Незабаром колишній господарці кота її сусіди розповіли, що вона тепер живе з ними, а точніше у будці їхнього собаки Розбійника. Це здивувало жінку, адже вона знала, що кличка собаці дана не просто так, а тому що він сміливо захищав своїх господарів від усіх навколо й не давав нікому спокійно пройти повз їхній дім, а тут він пустив маленьке котеня з собою жити та ще й почав залишати їй їсти.
Коли це помітили господарі собаки, то вирішили побудувати поруч і для Луни будку, але їй зовсім не хотілось покидати свого теплого друга, тому вона продовжила спати з ним, а в знак подяки за доброту пса до себе кішка ловить мишей у хліві та на горищі господарів й приносить їх псу.
