ЖИТТЯ

Дружба зі шкільних років часто закінчується весіллям. Як бути, коли закохалася в учителя?

Коли я навчалася в 10 класі, до нас у школу по розподіленню прийшов молодий учитель математики. Він був красенем, але скромним. Всі дівчата від нього мліли. Я не була виключенням.

Мої однокласниці та випускниці відверто висловлювали йому свої почуття, але він все переводив на жарти. Я була теж сором’язливою дівчиною, тому не могла собі дозволити проявляти почуття до вчителя.

Після закінчення школи я планувала вступати до педагогічного університету на вчителя історії. Головне було, не завалити екзамен з математики у 11 класі. Мої батьки домовилися з молодим учителем, щоб він мене підтягнув по цьому предмету.

Реклама

Додаткові заняття Андрій Павлович проводив у школі. А потім ми разом йшли до зупинки та розмовляли на різні теми. Він виявився цікавим співрозмовником. Особливо мені подобалося говорити з ним на історичні теми. Андрій Павлович теж захоплювався історією, але його дідусь наполіг на тому, щоб він пішов навчатись на вчителя математики, адже у них в сім’ї майже всі математики.

Так пролетіли два роки. На носі були випускні екзамени та й сам випускний. Мені все більше подобався Андрій Павлович. Мені здавалося, що і він не байдужий до мене, але чоловік ніколи не заводив розмову на цю тему.

Того травневого ранку ніщо не віщувало ніяких змін. Просто посеред уроку до нашого класу увійшов незнайомий чоловік та вручив Андрію Павловичу повістку в армію. Я була засмучена, адже дуже хотіла, щоб він побачив мене на випускному в красивій сукні та сказав про почуття до мене.

В цей день Андрій Павлович скасував додаткове заняття. Я похмура йшла на зупинку й не знала, що робити далі, адже я так звикла до свого вчителя. Вже майже біля зупинки Андрій Павлович наздогнав мене та запросив до найближчого кафе для особистої розмови.

– Анжело, я давно тебе кохаю, але не хотів, щоб люди говорили про нас погані речі, тому на випускному хотів зізнатися тобі у коханні й запропонувати стати моєю дружиною. Але бачиш, уже завтра мене не буде у вашій школі. Я їду, і два роки ми не зможемо бачитися. У мене до тебе одне прохання – дочекайся мене з армії, і я зроблю тебе найщасливішою у світі.

Я була шокована таким зізнанням. Звичайно, я пообіцяла чекати, бо теж давно кохаю його. І навіть не уявляла життя без нього.

Андрієва наука пішла мені на користь. Я успішно склала іспити та готувалася до вступу у педагогічний інститут. Два роки навчання сплинули дуже швидко. Єдине, що тішило, це листи від Андрія.

Я дочекалася його, а він дотримав свого слова. Я найщасливіша жінка у світі. У мене люблячий чоловік, двоє вже дорослих діток. А нещодавно син повідомив, що ми скоро станемо дідусем і бабусею. Як чудово, що тоді Андрій наважився зізнатися у своїх почуттях. Хто знає, як би склалася доля, якби ми так і залишилися в пам’яті один одного вчителем і школяркою.

Реклама

Також цiкаво:

Close