Дружина мене шантажує poзлyченням, якщо я не змінюсь і не буду схожим на її батька

Я живу зі своєю дружиною Лілією вже 3 роки. У нас навіть маленька донька народилась. Все йшло наче чудово, якби вона щоразу не твердила, що її батько в тій чи іншій ситуації вчинив би інакше.

У Лілії є батько, мій тесть Іван Сергійович. Дуже цілеспрямована та амбітна людина, вже на 18 років він подарував своїй дочці квартиру, в якій ми живемо, і завжди всіляко потурав її капризам. Дочку він любить понад усе. Я його розумію. Однак, Лілія потребує не просто аналогічної уваги, а хоче, щоб я був ідентичним у поглядах, вчинках та словах з її батьком.

Я намагався вже, як міг, однак я поки не став таким же успішним, як її батько. Він мав 4 магазини та тримав 8 ресторанів у своїй місцевості. 

Перша сварка у нас виникла через те, що я зазвичай полюбляю вечеряти вдома, а не відвідувати тестів ресторан постійно. Лілія з підліткового віку звикла харчуватись саме там. Матері в неї не було, а батько їжу не готував, а приводив доньку в свої ресторани, де вона смакувала все, що забажає.

Іван Сергійович завжди їй казав, що витрачати час на приготування і покупку харчів це зайвий час, якого у нього ніколи не було. Хоча на мій погляд це просто відмазки. Я от наприклад люблю, щоб моя дружина щось приготувала, сісти за стіл чи у вітальню перед телевізором і смакувати, сидячі в домашньому одязі.

Лілію це геть обурювало. Час від часу вона все-таки готувала, але постійно це була якась мука для мене і моїх нервів. У нас є донька, якій я охоче приділяю увагу, але чомусь за словами Лілії не виховую так, як батько виховував її в дитинстві. 

Батько моєї дружини щовечора читав уривок з казки й ніколи не дочитував до кінця, щоб дати їй простір для розвитку уяви. На мій погляд, просто це займало його час, і він хутчіш намагався її прочитати. 

Нещодавно моя дочка попросила купити їй дорогу іграшку, але я відмовив, бо не хочу цим псувати дитину. Мене виховували по-іншому, й коли я хотів щось дороге, моя мати мені казала: “Виростеш, будеш заробляти гроші й тоді купиш собі”. Вона щоразу це казала, й це мене таки мотивувало вчитися і досягати успіху. Такого я бажаю і своїй доньці. 

Але балувану з дитинства Лілію ще настільки обурило, вона оскаженіла від люті. Мовляв, у неї лише одне дитинство, нехай вдосталь награється, на все інше в неї ще буде час. Її ж батько завжди їй купував все, що вона хотіла, і вона була щаслива від цих подарунків і завжди йому віддячувала за це то малюнком, то піснею. 

Сказала: “Якщо я не буду чинити так, як її батько, то вона піде від мене!”

Я напевно, що не витримаю, якщо ще раз це почую. Її батько приємна людина, але після цього я його прямо ненавиджу. Через нього мені постійно дорікають.