У чоловіка Марії з’явилася к0ханка. Історія однієї сильної жінки, якій довелося більшу частину життя cтpaждaтu

Марія з двадцяти років жила в цивільному шлюбі з Романом. Все було дуже казково спочатку. Роман її просто на руках носив, обіцяв зірки з неба діставати. Говорив, що вона – кохання усього його життя, тому буде лише з нею аж до cмepтi.

Та коли через рік дівчина завагітніла, то дізналася, що у її цивільного чоловіка є коханка. Він часто не ночував удома, говорив, що то їздить у відрядження. Якось в черговий раз, коли Роман був начебто на роботі, Марія прогулювалася парком. У кафе напроти вона побачила закохану парочку. Це був її чоловік з коханкою. Він цілував ту жінку, подарував їй квіти.

Марія приховувала, що знає про зраду. Вона продовжувала прибирати, прати, готувати. Їй було важко переживати біль, але заради дитинки, що носила в животі, вона мовчала. Поділитися зі своєю бідою вона не могла ні з ким: була сиротою, зросла в інтернаті, а у подруг давно були свої інтереси.

Коли вона народила хлопчика, з пологового будинку її ніхто не зустрів – мусила добиратися сама. А на порозі квартири сусідка розповіла, що Роман приводив коханку. І це було в той час, коли вона народжувала!

Справжнє пекло почалося, коли Марія повернулася з пологового будинку! Дитина постійно кричала, була бентежною. І то невипадково – адже скільки місяців вагітності Марія носила в душі таємницю про зраду, плакала і нервувала. Роман гнівався, що не може виспатися, і їхав до коханки.

Марія терпіла, бо не хотіла, щоб син без батька ріс. Згодом Роман руки почав розпускати. Все йому не подобалося: дитина кричить, їсти не те приготувала. Він виганяв Марію з сином з дому. Іти їй не було куди. Вона на колінах благала, щоб він не виганяв.

Жила Марія лише на державну допомогу по догляду за дитиною. Роман ні копійки не давав, навіть на їжу. Він не їв вдома, тільки інколи залишався ночувати. Але все частіше бив боляче Марію. Через нервові зриви у жінки навіть молоко пропало. Та вона все терпіла.

Так продовжувалося близько п’яти місяців. І в один день він прийшов додому з коханкою. Її звали Люба.

– У тебе година, щоб речі зібрати і вибратися звідси! – сказав він Марії.

Його коханка просто спостерігала за цією картиною і насміхалася. Марія почала благати не виганяти їх з дитиною, адже жити їм ніде.

А Роман ударив жінку по обличчю, пішов до кімнати, вигріб її речі із шафи і запхнув до сумки. Марія стояла з сином на руках. Він жорстоко вручив їй валізу і випхав з квартири. Вона ще довго плакала під дверима. А він просто цілувався з коханкою.

На годиннику була дев’ята вечора. Надворі починалася злива. А Марія залишилася з маленькою дитиною без даху над головою. Вона не знала, що зробити. І раптом згадала, що на ній залишилися золоті сережки від бабусі, яка виховувала її декілька років до того, як потрапила вона до дитячого будинку. Добре, що ломбард працював. Шкода було сережок, що залишилися напам’ять. Але виходу не було.

На цей раз ще пощастило – у цьому ж таки ломбарді їй дали адресу жінки, у якої можна винаймати одну кімнату. Господарка квартири, Олена Іванівна, була жінкою доброю і чуйною. Вона була бездітною, а чоловік помер нещодавно. Тому, вислухавши історію Марії, Олена Іванівна залюбки погодилася ще й з дитинкою Марії допомагати.

Одного разу Роман зателефонував Марії. Вона сподівалася, що він хоче повернути їх. Але він сказав:

– Я не збираюся гасити кредит. Він оформлений на тебе, то й виплачуй його сама. І ще одне – якщо подаси на аліменти, то я все зроблю, щоб тебе позбавили материнських прав.

І кинув слухавку. Господи, Марія ж брала ті гроші у кредит йому на машину. Автомобіль оформлений на нього і нічого не доведеш. А їй ще довго кредит оплачувати!

Марія влаштувалася у ресторан мити посуд на нічну зміну. А вдень вона працювала прибиральницею на молокозаводі. Вдосвіта вона була двірничкою на декілька годин. Крім того, робила у вільні хвилини різні прикраси і продавала їх через інтернет. Одним словом, хапалася за будь-яку роботу. Цих грошей вистачало, щоб оплачувати борг та платити Олені Іванівні за кімнату. Добре, що господарка квартири не вимагала своєчасної виплати, часто годувала Марію і залюбки сиділа з сином Дмитриком.

За два роки Марія дуже схудла. У неї розвинулася хронічна втома. Одного разу вона впала прямо на вулиці. До неї підбіг немолодий чоловік і відвіз її до лікарні. Цей чоловік – Іван Петрович – пізніше влаштував дівчину до себе на роботу, у свою фірму. Марія отримувала хорошу зарплату, вона відповідально ставилася до своїх обов’язків, працювала понаднормово.

Вона виплатила кредит і змогла влаштувати Дмитрика до дитячого садочка. У Марії був помітний кар’єрний зріст. Через рік вона змогла взяти іпотеку на квартиру. Ще пізніше жінка купила нові меблі і придбала автомобіль. Марія з сином нормально харчувалися, одягалися у гарні речі.

Ще декілька років – вони могли їздити за кордон на відпочинок. А Дмитрик мав змогу навчатися у приватній школі. У Марії з’явився залицяльник – син Івана Петровича. Він був порядним та добрим чоловіком, запропонував жінці одружитися.

Марія вирішила придбати дачу за містом, щоб було де відпочивати на вихідних. Вона натрапила на одне оголошення, зателефонувала. Господарка сказала, що їм з чоловіком потрібні гроші, тому вони терміново продають будиночок.

Коли Марія з сином та нареченим під’їхали на своєму авто оглянути майбутню дачу, то ледь не обімліла. З будиночка вийшла коханка Романа і він сам.

У Марії все життя пронеслося перед очима. Всі страждання і муки. Вона, тепер ефектна, солідна жінка, підійшла до свого колишнього і смачно вліпила йому ляпаса за всі образи. А потім сіла у машину і поїхала зі своєю теперішньою сім’єю.