Сміялись всім автобусом. Ситуація на маршруті «Калуш-Львів»

Автобус «Калуш-Львів»: заходить бабця та одразу підходить до водія й каже:

-Шофер! Ви би м мені сказали, коли ми в Моршині будемо? Я тутаво буду сидіти, а ви мене гукайте, коли в Моршині будемо.

-Добре, бабусю, не переживайте, скажу вам. Сідайте швидше та й відправляємось.

-Ви головне не забутьте, чуєте?

-Та чую, чую бабусю, добре все буде, обіцяю!

Сьогодні людей не багато, нікого чекати не потрібно було, тож водій швидко рушив і так само приїхав до Стрия. Аж тут бабця невпевнено так запитала:

-Шоферу, то є вже Моршин?

І тут всі зрозуміли, що забули сказати бабусі, коли були в Моршині. Всі згадали ті її слова, і всім стало дуже соромно, що ніхто не гукнув бабцю, коли були в пункті призначення для старої.

Шофер швидко глянув на годинник, щось бовкнув собі під ніс, закрив двері та розвернувся назад на Моршин.

До Моршина не так і далеко. В будь-якій іншій ситуації пасажири б обурювались, але не зараз, бо всі відчували провину перед старою. Як тільки автобус приїхав до Моршину, водій відкрив двері та сказав:

-Все бабцю, то є Моршин, можете виходити!

-Та чому буду там виходити, шофере? Я до Львова. – здивовано відповіла бабця.

Водій не знав що сказати, лише щось а-кав та е-кав з очима по п’ять копійок. А бабця продовжила.

-Дякую що нагадали, пане шофер! – і одразу полізла шукати щось в сумці. –Мені донька сказала через півтори години ліки випити. А за часом я погано слідкую, забуваю часто… Ну то вона сказала, щоб я випила то ті таблєтки, як в Моршині буду. От зараз і вип’ю. Дуже вам дякую, шо си нагадали мені! Дай Боже вам здоров’ячка і щастя в цьому житті.

І тут всі по черзі почали реготати, водій розсміявся останній і найголосніше. І лише бабця не зрозуміла, чому всі сміються, і що взагалі сталося.