Дружина залишила нас з донькою та поїхала за кордон влаштовувати особисте життя, а через декілька років повернулася та захотіла забрати дитину

З моєю першою дружиною прожили в шлюбі шість років. Обоє з дитячoгo будинку, однолітки. Одружилися, коли обом було по двадцять три.

Ми були вихованцями різних дитячих будинків, ніколи не бачили та не знали своїх батьків. А познайомилися ми вже після випуску з дитячого будинку.

Обоє ми завжди мріяли про сімейне щастя. Хоча я лише зараз розумію, що нас в той час якраз таки лише це і поєднувало, єдине, що було спільне.

В Олени завжди був дуже важкий характер. З нею завжди було не просто. Особливо в плані ніжності. Певно, її вміння досягати всього самотужки взяло в жертву її чуйність та ніжність. Я ж був більш ніжним.

Я думав, що з народженням доньки Олена зміниться та стане ніжнішою. Проте я помилявся. Краще не стало. До доньки Олена ставилася з холодом, не проявляла ніжності, а свої материнські обов’язки виконувала, скажемо прямо, «на автоматі». Я старався дарувати ласку та любов донечці, яку їй не давала мати, але Олена кожного разу віддьоргувала мене від доньки, мовляв, немає чого з нею сюсюкатися.

Я не розумів Олену. Чому вона так вчиняє? Вона ж прекрасно знає, як це, коли ти не маєш батьківської ласки, то чому залишає власне дитя без неї і не дає давати цю ласку мені. Чому наша донька має рости без проявів любові з нашого боку?

Йшов час, Януся підростала. А наші відносини з Оленою ставали все гіршими та гіршими. Особливо погано все стало, коли донечці виповнилося п’ять рочків. Тоді в нас почалися серйозні скандали. Все почало йти до розлучення. Так і сталося. Олена підійшла до мене та сказала, що хоче подати на розлучення. Мовляв, знайшла іншого чоловіка і переїжджає за кордон разом з ним. Доньку залишає поки в мене, а потім, коли в неї там все стане добре, забере до себе.

Я не мав наміру віддавати їй доньку, знаючи, як вона ставиться до неї. Тому з Оленою я дуже легко розійшовся, але от доньку не віддав. Щоб виїхати Олені довелося підписати відмову від Яни, тоді вона отримала від мене дозвіл на виїзд і поїхала влаштовувати своє особисте життя в іншій країні.

Так ми з Яною залишилися самі. Ви би знали, як важко пояснити маленькій доньці те, що мама більше не приїде та не повернеться, бо вона далеко-далеко. Яна дуже важко перенесла те, що Олена покинула її, кожного вечора плакала в подушку та кликала її. Але з часом вона звикла, що мами немає та більше не плакала.

До нас почала часто заходити наша сусідка Юля. Вона виховувала сина, який був однолітком Яни. Звати його Антон. Було зручно, коли Юля забирала і Яну зі школи також, коли це не виходило в мене. І я, в свою чергу, забирав Антона зі школи також, коли в Юлі це не виходило. Таким чином ми з Юлею стали ближчими один одному та стали жити разом. А потім і розписалися.

Пройшло декілька років, і Олена знову з’явилася на горизонті. Їй раптом стала потрібна Яна. Тільки от Яна біологічну маму вже й не пам’ятає. Донька давно називає Юлю мамою. Олена ж наполягала на тому, що забере доньку, проте я їй нагадав, що вона підписала відмову від доньки, щоб влаштовувати своє життя за кордоном.

Потім вона намагалася спокусити Яну на те, щоб та поїхала разом з нею за кордон  (цікаво як би вона її вивезла з країни являючись їй ніким за документами) за допомогою всяких розповідей та фотографій, але донька чітко відповіла:

– Я вас не знаю, не пам’ятаю. В мене є мама Юля, татко та братик Антон. Ви для мене ніхто.

І справді. Юля замінила для Яни маму, бо піклувалася та любила її по-справжньому, а не «на автоматі». Тому Олена поїхала назад до свого чоловіка без доньки. Більше вона не з’являлася в нашому житті.