Нещодавно я заселився до нової квартири. Хоч насправді переїхав на кілька сотень метрів ближчу до автобусної зупинки. Квартира-студія мені дуже сподобалася ще під час огляду з рієлтором. Тому довгих вагань не було про те, чи варто сюди переїжджати.
Перші дні я займався прибиранням та розпаковуванням своїх речей. Й хоч мені всього лише двадцять чотири, проте переїхав я з повними коробками та сумками. Перші дні життя у новому помешканні здавалися ідеальними. Гаряча вода, гарний вид з вікна, всі зручності. Про що ще можна мріяти. Разом з друзями я відсвяткував новосілля.
Але через тиждень життя я зрозумів наскільки помилився з вибором. Виявилося, що поверхом вище мешкає аж занадто гучна родина. Перше наше знайомство з ними почало з мого візиту о восьмій ранку до них. А причиною стала робота електричних інструментів. Я розумію, що людям хочеться навести красу, але ж не з самого ранку у вихідний день. На сходах я зустрівся ще з одним сусідом, який мешкав поруч з ними. Разом нам вдалося переконати ремонтну бригаду в обличчі батька сімейства перенести будівельні роботи на інший час або навіть краще на інший день.
Однак щойно припинився ремонт, й тільки но я ліг у постіль, щоб спати далі, як з їхньої квартири я почув, що хтось кричить не свої криком. Це була дівчинка років шести, яку я бачив, коли розмовляв з її батьком. Вона так кричала, що я не знав, що робити. Чи знову просити їх бути тихішими, чи вже одразу викликати поліцію та швидку допомогу. Впродовж цілої години шум не припинявся. По черзі я чув голос матері та істерики дитини. Через якийсь час я навіть став прислуховуватися, щоб вияснити, в чому ж справа. Сну як не було.
В обід почався ремонт. Здавалося, що від гудіння тих клятих інструментів в мене почало сіпатися око, й тремтіти руки від роздратування. Навіть вирішив зустрітися з кимось зі знайомих та провести кілька годин десь у тиші та спокої.
Коли я повернувся додому, то був вже вечір. Приблизно восьма година. Не встиг я ще навіть замкнути за собою двері, як на горі ввімкнулася музика та одночасно телепередача. Я навіть не уявляю, як можна одночасно слухати музику й дивитися телевізор. Я знову пішов до них розбиратися. Виявилося, що телевізор так гучно працює через стареньку бабусю, яка мешкає з ними. По іншому вона просто нічого не чує. Звісно ж я поспівчував горю старенької, але ж скільки можна так шуміти. В той момент я не стримався та висловив все, що думав про них та той гамір, який влаштовувала їхня родина для цілого під’їзду.
З того дня ми більше не віталися. Але, на щастя, припинилася й вакханалія звуків та шуму в мене над головою. Наступного разу я буду обачнішими та перш, ніж кудись заселитися, познайомлюсь з сусідами.
