Дитина nлакала на весь автобус, а вона сиділа з закритими вухами й дивилася у телефон

Я працюю вчителькою у школі. Кожного дня мені доводиться з самого ранку добиратися на роботу тролейбусами. Дорога займає майже двадцять хвилин. За цей час можна побачити багато чого цікавого.

Ось, наприклад, зовсім нещодавно, кілька днів тому я стала свідком неприємної сцени. Як завжди, на моїй зупинці до автобуса зайшла якась мама з дитиною. Тролейбус проїжджав повз дитячу поліклініку, тому у транспорті завжди було повно дитячих візочків. Жінці поступилися місцем, за що вона навіть не сказала дякую, й вона вмостилася. Дитина спокійно спала. Мама дістала телефон, під’єднала гарнітуру, тобто навушники, й почала слухати музику. Це було помітно з того, що вона рухала головою у такт. В той самий час замість того, щоб дивитися за дитиною, вона гортала сторінки інтернету та жувала гумку при цьому голосно прицмокуючи, вочевидь, вона не чула, що це робить.

Раптово тролейбус різко загальмував. Попереду перед нами на дорогу вискочив не дуже пристойний водій. Він буквально нас підрізав. Ще б кілька сантиметрів й була б аварія. Всіх пасажирів одразу колихнуло. Від різкого руху в візочку прокинулася дитина. Малюк почав плакати. Та так голосно, наче він терпів цілу ніч. Я люблю дітей, але ж, зрозумійте, що коли зранку ти намагаєшся зібратися з думками та налаштуватися на цілий день роботи, не особливо приємно, коли по вухах б’є пронизливий дитячий вереск та писк. Всі почали озиратися на дитину та її маму. А жінка в цей час взагалі ніяк не реагувала. Вона на щось задивилася у телефоні й через навушники нічого не чула.

Якби не чоловік, який стояв поруч, то вона б напевно так би і їхала далі. Він витягнув за шнур її навушник й пальцем вказав на дитину. Але вона, не сказавши жодного слова, назад заклала навушник й почала далі гортати стрічку новин у телефоні. Ми всі стояли й не могли повірити. Твоя дитина плаче від того, що перелякалася, навколо стоять люди, яких, м’яко кажучи, не захоплював дитячий крик, а ти сидиш зі спокійним виглядом й нічого не робиш. Навіть більше, ніяк не відреагувала на зауваження від інших пасажирів. Навіть інші мами, які також їхали з дітьми, почали жалітися. Адже від такого плачу їхні діти також починали прокидатися та плакати.

Я не знаю, чим далі закінчилася ця історія з цією мамою, адже тролейбус під’їхав до моєї зупинки, але я цілий день думала про неї. Як же ж вона виховує свою дитину. Я розумію, що можуть бути якісь методики, коли діти заспокоюються самі. Але ж для чого нервувати всіх навколо. Хочеш, щоб дитина плакала, то зачинися у квартирі й слухай скільки завгодно. Сама ж одягнула навушники.

Коли я розповідала цю історію своїм колегам в учительській кімнаті, де ми на перервах між заняттями п’ємо каву, то вони також обурювалися діями молодої мами. «Як вона тільки буде виховувати дитину? А потім він піде до школи й буде тріпати нерви вчителям».