Дитинство – це найкраща пора. Саме тоді у мене були люблячі тато і мама. Але одного дня мені сказали, що їх більше немає, а мене забрав до себе мамин рідний брат

На той час мені виповнилося 5 років. Я вже була достатньо дорослою, щоб розуміти, що батьки не просто полетіли на небо, а зaruнули. Від п0хор0ну мене, звичайно, відгородили, але з часом дядя Саша став водити мене на клад0вище та показував м0гили батьків.

Хоча догляд за дітьми – це не чоловіча справа, але дядько чудово виконував свої обов’язки. Він був хорошою людиною, постійно проводив зі мною час. Все змінилося з появою тітки Аліни. Дядя Саша привів її знайомитись, але вона мені відразу не сподобалась. Я так і заявила дядькові, а він усміхнувся і сказав, що я ще маленька, щоб розуміти такі речі.

Уже через кілька днів Аліна разом зі своєю розбещеною дочкою жили з нами у квартирі. Весілля вони не влаштовували, а просто розписались у РАЦСі. Після цього моє життя перетворилося на справжнісіньке пекло. Воно було схоже на історію Попелюшки, про яку мені часто читала моя мама.

На мені була вся хатня робота, а моя нова «сестра» Каріна тільки й знала, що чепуритися. Коли дядько намагався мене захистити, то тітка Аліна погрожувала, що покине його, якщо я йому дорожча. Дядько здавався, а я так і жила, як беззахисне ягнятко.

Коли мені виповнилося 15, тяжко захворів дядя Саша. Я весь час сиділа біля його ліжка, бо він був єдиною близькою людиною. За день до мого 16-річчя його не стало. Це було трагедією для мене. Тітка Аліна тепер була повноправною власницею не тільки дядькової квартири, але і всього майна моїх батьків, яке після їх смерті було оформлене на нього. Утримувати чужих дітей жінка не збиралася, тому мене відправили до інтернату.

Я думала, що гіршої долі й не вигадаєш, але в дитячому будинку я знайшла друзів. Мені було тут цікаво. Краще, ніж у тітки. Я могла займатися тим, що мені подобається, а не тягнути на своїх плечах тягар домашніх справ.

Коли мені виповнилося 18, я не мала свого житла. Держава надала мені невеличку кімнатку в комуналці. Я знайшла роботу. Працювала прибиральницею в великому торговому центрі. За ці гроші ледве зводила кінці з кінцями.

Одного разу, коли після закриття магазину я прибирала в приміщенні, коридором ішов якийсь солідний мужчина. Він довго на мене дивився, а потім попросив зайти до нього в кабінет. Це був директор.

Він майже відразу мене впізнав. Сергій Миколайович був товаришем мого дядька. Він також дуже добре знав моїх батьків. Ми довго говорили про моїх близьких. Він розповів, що тітка Аліна продала все майно, яке їй дісталося у спадок та прогуляла його в барах та ресторанах. Дочку вона залишила на свою матір і втекла з якимось іноземцем за кордон.

В кінці розмови Сергій Миколайович сказав, що мені доведеться звільнитися з роботи. Я спочатку засмутилася, адже це був єдиний мій заробіток. Та й міг би мені допомогти, оскільки знає мою історію. Виявляється, саме для цього мені й потрібно було звільнитися. Він не міг допустити, щоб дочка і племінниця його близьких знайомих мила підлогу у торговому центрі.

Сергій Миколайович оплатив мені навчання у ВУЗі, бо мав план зробити мене керівником нової торгової точки, яку вже давно хотів відкрити.

В мене була чудова робота з високою зарплатою. Вже за три роки я змогла зібрати гроші на двокімнатну квартиру в новобудові. Спочатку зробила ремонт тільки на кухні та у ванній кімнаті. Потім потихеньку облаштувала й інші кімнати.

Одного вечора на моєму порозі з’явилася Каріна, та сама названа сестра, яка зі своєю матір’ю знущалися наді мною та врешті викинули, як гидке каченя, з дому.

Вона заявила, що я їй зобов’язана знайти хорошу високооплачувану роботу, оскільки її мати мене стільки років годувала. Я була обурена такою нахабністю, але я вже не маленька дівчинка і можу відстояти свої права.

– Я вважаю, що я заплатила високу ціну за виховання твоєї матері. Не хочу знати ні тебе, ні її. Забирайся геть з моєї квартири та з мого життя.

Можливо, це було і грубо, але в моєму житті немає місця для таких корисливих людей.