Ми з Іваном одружилися шість років тому. У нас народився синочок. Ми його назвали Івасиком. Та й чоловік завжди хотів, щоб як народиться син, щоб він був Іван Іванович, як його дід. А мені що? Мені основне було, що наша дитина здорова, та й Іван – не найгірше ім’я.
Жили ми щасливо і навіть не сварилися. Та й для чого? Ми одружилися не підлітками, а цілком дорослими і зрілими людьми. Нам було вже майже по тридцять років на момент шлюбу.
Мали певні свої заощадження, ще трохи позичили і коли сину був рік – придбали власну квартиру. От тільки недавно завершили всі ремонтні роботи і переїхали туди жити. Сподівалися, що там нас очікують найприємніші моменти нашого життя і попереду лише радість.
Та не все так складається, як гадається. Одного дощового вечора мені зателефонував невідомий номер і повідомив моторошну новину. Мій чоловік, мій Іван не впорався з керуванням і врізався в іншу автівку на великій швидкоситі. Обоє водіїв закінчили своє життя на місці пригоди.
Тоді цілу ніч я проплакала, а потім мені довелося ще їхати на впізнання свого чоловіка, організовувати похорон і прощання з ним. Це все було так складно. Ще й синочок постійно плакав за татком.
На похороні мого чоловіка мене очікував такий “сюрприз”, що просто мову віднімає. Якась жінка з дочкою приїхали попрощатися з нашим Іваном. От тільки ніхто не знав хто вона така.
Ми саме стояли з свекрухою, як до нас підійшла ця жінка і щось незрозуміле сказала. Польською мовою вона говорила. Ми ж подумали, що це якась знайома Івана, бо в молодості він їздив на заробітки до Польщі. Тоді покликали нашу сусідку, яка також часто їздить туди на роботу, щоб переклала нам про що говорить та жінка.
Ох і проблеми на мене навалилися. Виявилося, що ця жінка має з нашим Іваном спільну дочку, цю дівчинку. Її звати Хельга. От тільки чому чоловік жодного разу і не обмовився за них. Вони приїхали попрощатися і перейти одразу до діла. Ця жінка нічого святого не має.
Вона звідкілясь дізналася, що ми купили квартиру, яка була оформлена на Івана і тепер вона хоче половину цієї квартири, так як у Івана залишилося двоє дітей.
Я й не знала, що мені робити. Добре, що свекруха зорієнтувала одразу і сказала, що потрібно підтвердити документами, що ця дівчинка справді дочка нашого Івана. Та й квартира куплена не лише за гроші Івана. Ну і як на то пішло – зустрінемося в суді.
