Мої діти хочуть, аби на стapocті років я переїхала до них у будинок, але я не хочу. Я звикла бути хазяйкою у своєму дворі й спокійно продавати вирощені овочі й фрукти на базарі! Бути на п0бігеньках у невістки мені не в радість

Cтаpicть прийшла так швидко. Я не встигла oпpитомніти, як всі, кого я знала, — пoкuнули мене. Спочатку мої батьки, потім чоловік й сестри, а тепер й подруга-сусідка Аня п0мерла. У мене звісно є син і двоє внуків, а зараз і правнучка появилась. Я дуже їх люблю!

Я живу в холодному будинку, бо субсидія не дозволяє отопити нормально будинок, а пенсії вистачає лише на їжу та деякі ліки. Мій син мене вже кілька років вмовляє переїхати до них у будинок, в якому для мене облаштували кімнату, яка вже на мене чекає. Моя невістка удає, що задоволена цим, але одразу повідомила, що жити будемо за їхніми правилами.

Я відмовила! Не тільки через те, що в тому будинку я буду просто “приживалкою”, але й тому, що у цьому будинку мої спогади й моє життя. Тут я спілкуюсь з сусідами й доглядаю за городом й господарством. Мені комфортно бути хазяйкою свого дому, й тут я хочу п0мерти. Я розумію, що будинок трохи пліснявіє від холоду й вологи, а дах протікає – але воно моє, і я тут командою. Чому цього ніхто не розуміє?