Галя влаштувалась працювати у ресторан посудомийницею, а Руслан на будівництво. От лише чоловік не очікував, що для нього все повернеться так…
Почалось все з того, що двоє ще молодих людей працювали до пізньої ночі, та часу й сил у них залишалось лише на приготування їжі та сон. Руслан для себе вирішив, що раз вони поїхали на заробітки, то все до останньої копійки будуть відкладати. Частину грошей вони щомісяця відправляли у село, а половину відкладали, на те, що залишалось – жили. Звісно, бюджет у них був обмежений, тому завжди купували все найдешевше та у всьому намагалися зекономити.
У такому ритмі вони вже жили пів року, як Руслан почав помічати зміни у своїй дружині. Вона почала менше приділяти йому часу та замикатися у собі. А одного ранку він з вікна побачив, як вона сіла у дороге авто…
Було зрозуміло, що з водієм вона знайома, тому що він сам біля неї зупинився, а вона без роздумів сіла туди. У момент цього висновку у Руслана почали трястися руки, у його голові збиралось все більше поганих думок. Розуміння того, що він майже не проводив часу з дружиною, за пів року він ні разу не зводив її у кіно чи кафе, або не купив квітів – їло його зсередини.
Його все більше гнітили думки про те, яку помилку він міг зробити, та він був готовий віддати всі накопичені гроші, аби лише все надумане ним виявилось неправдою, і його рідна Галя знову міцно притиснулась до нього.
Він почав телефонувати дружині, щоразу все наполегливіше, але телефон був поза зоною. На роботу чоловік так і не спромігся піти, усередині нього бушувала справжня буря емоцій, тому він залишився чекати Галю, яка була дуже радісна, коли побачила чоловіка раніше за себе вдома.
– Мені сьогодні так всюди щастило! На дорозі зекономила, бо адміністраторка мене підібрала, а потім ще й назад підвезла! Така хороша людина! А ще забігла у магазин, то взяла продуктів за такими низькими цінами, що цього разу зможемо більше відкласти! – тараторила Галя.
– А чому слухавки не брала?
– Так ми ж телефон у гардеробі залишаємо, а сьогодні скільки справ мала, що не мала коли й глянути, чи ніхто не телефонував.
Весь цей час Руслан спостерігав за дружиною, яка розбирала продукти, мовчки, ледь стримував ті сльози щастя, які його переповнювали.
Скільки всього він сьогодні собі надумав, а виявилось, що все у них добре, от тільки лише тепер він не хоче більше хвилюватися.
– А давай сьогодні повечеряємо у ресторані? Інколи можна ж собі розкіш дозволити! – запитав Руслан.
– Ой, а може краще у кіно, там саме фільм вийшов, на який я давно хотіла сходити!
– То давай сьогодні у кіно, а через декілька днів у ресторан!
У той день Галя була особливо щасливою, бо знову відчула себе коханою жінкою, а Руслан не міг стримати радості, що все у них добре і попереду на них чекає лише краще…
