Після весілля мої батьки не бачилися з мамою мого чоловіка понад рік. То kapaнтuн, то ще якісь oбмеження. Все ніяк не вдавалося зустрітися цілою родиною й посидіти за столом. Коли нарешті нагода трапилася, то мій тато не зміг промовчати й підняв питання квартири.
Річ у тому, що на весілля моя свекруха оголосила у мікрофон, що дарує нам квартиру, яка залишилася їй від мами. Три кімнати. Недалеко від центра міста. Поруч всі комунікації. А головне, що перший поверх. Можна здати в оренду якомусь підприємцеві або ж й самим відкрити бізнес. В той момент всі їй аплодували та хвалили, що вона так старається для молодят.
Проте згодом стало відомо, що квартиру вона подарувала не зовсім нам. Документи так й залишилися оформленими на свекруху. А коли ми з чоловіком починали з нею про це говорити, то вона просто відмахувалася й говорила, що коли її не стане, то квартира все одно буде наша. «Я ж її з собою не заберу. Та й хіба це важливо, що там написано. Ви й так там живете. А папірці то таке. Ми ж одна родина». Переговорити її було неможливо. З часом ми припинили навіть намагатися.
Про все це знали мої батьки. Я часто розмовляла з мамою телефоном. Й ось після пляшки коньяку тато, який все дізнався від мами, не витримав й почав розмову. Він був впертим. Тому ніяк не відпускав свекруху. Вони вже майже кричали один на одного. Мала суперечка починала переростати у скандал. Та тут свекруха не втрималася й прокричала: «А чому я маю переписувати на неї квартиру. Невістка це таке: сьогодні є, завтра немає. А так мій син не залишиться на вулиці». Всі замовкли. Навіть вона схаменулася й зрозуміла, що бовкнула зайве. Вечір був зіпсований.
А після почутого я взагалі не знала, як мені з нею розмовляти. Ось значить, що вона думає про мене. Чоловікові стало соромно. Він весь вечір просив в мене пробачення, хоч й не був ні в чому винен. Свекруха пішла додому навіть не попрощавшись. Кілька днів від неї не було жодної звістки. Через тиждень свекруха прийшла з вибаченнями та сказала, що завтра ми йдемо до нотаріуса й все узгоджуємо. Їй дійсно було соромно.
Й хоч квартира вже була офіційно нашою, та я ніяк не могла забути її слова: «Невістка це таке: сьогодні є, завтра немає. А так мій син не залишиться на вулиці».
