ЖИТТЯ

Heaдекватна «яжмaти» в маршрутці злaмала мої навушники, а перед тим вимaгала, щоб я віддала свій телефон їй! Це взагалі нормально?

Знаєте, я не раз у соцмережах бачила вираз «яжмати», читала історії від людей, які зіштовхувалися з подібними істотами, навіть переписки були. Та я ніколи не вірила, що насправді такі неадекватні мамаші існують, адже що ж може вирости з таких дітей? Але нещодавно я переконалася, що «яжмати» – це справді діагноз. І я впевнена, що від таких матерів треба дітей забирати!

Декілька днів тому я їхала з дому на роботу в маршрутці. Заходила я на першій зупинці, тож вибрала собі зручне містечко біля вікна приблизно посередині маршрутки. Біля мене спочатку сів чоловік середнього віку, а потім у маршрутку (вже повну) зайшла жінка з сином років п’яти, і хоч хлопчик міг і постояти, чоловік поступився їм місцем (немалу роль у цьому, я думаю, зіграли погляди матері – презирливі й з докором).

Узагалі, мені було все одно, хто сидить поруч. Я просто слухала музику на своєму айфоні, і була в бездротових навушниках. Згодом хлопчик почав шарпати мене за кофту. Мати ж, звичайно, на це ніяк не реагувала. Я вирішила просто не звертати увагу, адже це ж дитина.

Реклама
Реклама

Далі мені щось знадобилося в моєму рюкзаку (навіть не пам’ятаю що), я відкрила його та помітила купу моїх улюблених шоколадних цукерок. Це відразу ж помітив хлопчик поруч. Він почав мене шарпати ще наполегливіше. Мені довелося зняти один навушник та звернутися до нього:

– Ну що тобі?

– Тьотю, дай цукерку!

– А що треба сказати?

– Будь ласка.

– Ну як будь ласка, то бери.

Я подумала, що на цьому все закінчиться, але ні – все тільки починалося. Їхати мені довго, тож мені стало нудно. Я відкрила гру на смартфоні та почала грати. Це помітив і мій малий сусід. Він почав знову наполегливо шарпати мене за рукав. Я знову вимушена була зняти навушник.

– Дай мені свій телефон! Я хочу грати!

– Ні, не дам. Це дуже дорогий телефон. І він мій.

Я далі продовжила грати та слухати музику. Але тут розігралася справжня трагедія! Хлопчик почав просто ридати та кричати на всю маршрутку. Він вимагав, що мама «сказала тьоті віддати йому гру». «Яжмати» почала йому вторити. Вона не намагалася заспокоїти дитину чи пояснити, що телефон – це чуже майно й не можна вимагати щось у незнайомої людини.

Я намагалася все це ігнорувати, але іншим пасажирам також було некомфортно. Вони почали робити жінці зауваження, та вона не просто не стала заспокоювати сина, а благополучно всіх «посилала». Потім вона повернулася до мене та сказала:

– А все це через тебе! Дала б відразу телефон дитинці, нічого не було б. Бачиш, у сина тепер істерика, бо ти – жлобиха!

– Як це через мене? Здається, це через те, що ви не змогли виховати власного сина. Поясніть йому, що не можна вимагати щось у незнайомців, а тим паче їхнє майно!

– І ти ще, козявка, будеш вчити мене, як виховувати сина? Та що ти знаєш. Я сама його тягну. Я в декреті, живемо на допомогу від держави. І взагалі, дітям відмовляти не можна. Жаль телефон їй, а дитину – ні?

– Так йому вже років п’ять, який декрет? І що, вам хтось винен, що ви народили? Чи це через те, що на роботу йти не хочете? Син може ходити до садочка, а ви – на роботу. Тоді й зможете купити йому телефон. А я тут ні при чому!

Далі я вирішила просто голосніше ввімкнути музику та ігнорувати «яжмати». Та вона на цьому не зупинилася, а просто видрала навушник з мого вуха та розтоптала його! А це дуже дорогі навушники.

Тож я розізлилася та добре вмазала цій «яжматері». Шкода, звичайно, що дитині довелося це бачити, та може і його це чомусь навчить. Наприклад, що не треба вимагати щось у незнайомців, а потім, не отримавши це, скаржитися мамі, бо тоді й мама може «дістати на горіхи»!

Реклама

Також цiкаво:

Close