Великий, сивий від старості, але з добрими очима, собака сидів на тротуарі. Дивився вслід проїжджим машинам, ніби медитував. З його рота висів язик, який парував від морозу. Сніжинки падали на його густу шерсть, ніби вкриваючи його.
Він мусить зібрати всі свої сили, для того, щоб допомогти своєму другові, якого він зустрів недавно. Маленьке кошеня, яке прив’язалося до нього. Ходило за ним, наче за мамою. Він спочатку намагався уникати його, не розумів, чому воно за ним бігає, а згодом і сам звик, навіть хвилювався за малечу, що зникала на кілька митей з поля його зору.
В собаки з’явився сенс жити далі, все його уявлення про подальше життя змінилося. Він ходив по смітниках, шукав залишки їжі. Йому обов’язково має пощастити, бо він робить це для риженького клубка, зростом як його лапа, з дуже тендітним хвостиком. Спали вони у коробках або біля труб, які були трішечки теплі, притулившись одне до одного, так було тепліше.
Але неочікувано прийшли люті морози. Земля повністю вкрилася снігом, не було видно нещодавно опалого листя, замість нього була біла ковдра. Пробралася вона і до домівки наших друзів, які намагалися зігрітися зі всіх сил.
Собака намагався зігріти кошеня своєю шерстю, але виходило в нього погано, все це через те, що й сам він дуже змерзнув та був безсилий, але все одно не втрачав надії, хоча б для свого нового товариша. Тому не гаючи часу собака побіг шукати когось на допомогу. Він готовий був пожертвувати своїм життям заради цієї малечі.
Вибігши на тротуар, по якому ходило дуже багато людей, він почав гавкати, пронизливо жадібним голосом та чіплятися до людей, дивлячись їм прямо в очі своїм жадібним поглядом. Ніхто не звертав уваги на старого собаку, думали доживає віку, от і на старість щось його мучить. В пошуках він провів велику кількість часу. Все марно.
Він намагався сказати: “Допоможіть, не за себе прошу. В нього ще все життя попереду. Заберіть моє життя, але врятуйте його. Я його дуже люблю, хочу, щоб він був здоровий і щасливий! Чи багато я прошу?!”

Збоку на нього споглядала молода пара. Зі здивуванням, вони обговорювали, чому ця собака кидається від людини до людини, ніби намагаючись щось сказати. Вони вирішили підійти до собаки, бо не могли дивитися, як він мучиться. Люди, не маючи совісті, відштовхували його, діти били. Вони більше не могли просто стояти осторонь.
Дівчина почала гладити собаку зі словами:
– Старенький, ти чого так кидаєшся? Холодно тобі? Можливо, голодний?
На що собака, почав гавкати та вчепився за пальто дівчини, почав її тягнути кудись убік. Звичайно, першою реакцією дівчини був переляк, але потім вона зрозуміла, що, можливо, він хоче щось показати. Вона встала і каже до свого супутника:
– Напевно він нас кудись хоче завезти.
– Настирливий він, — з посмішкою відповів хлопець.
Вони ішли за собачкою.
Собака від радості гавкав: “Вони ідуть за мною, вони допоможуть. Ми встигнемо! Ми вже біжимо, друже!”
Пройшовши деякий шлях, молода пара побачила перед собою смітник. Собака підвів їх до старої коробки та голосно гавкнув посунувши коробку своєю мордочкою.
– Макс, дивися, це маленьке кошеня. Воно дуже змерзло, – відсунувши коробки та стряхнувши сніг, вона взяла його на руки. Зняла з себе великий шерстяний шарф та замотала його в нього.
– Все буде добре. Маля не хвилюйся. Ми тебе зігріємо. Ти будиш жити. Максе, давай швиденько. Йому холодно.
– Біжи, я тебе дожену.
Дівчина розвернулася і пішла швидким темпом.
– Ну що? Рятував свого друга?
– Гав, — собака опустив голову та скрутився в клубочок у тій самій паперовій коробці.
– Так і будеш лежати? Не хочеш до свого товариша?
Собака підвів голову з думкою в голові: “Чому він не іде? Я ж все зробив? Допоміг!”
Собака встав на лапи, обійшов хлопця та ліг прям перед ним лапами вверх.
– Ну що прийшов мій час. Він хоче забрати моє життя. Я готовий, — подумав собака.
Хлопець почав перевертати собаку та допоміг встати йому на лапи.
– Ходімо за мною? Такий вірний, але такий дурненький. Будеш в нас жити, — говорячи це, хлопець гладив собаку за вушком.
Після цієї розмови вони разом пішли за дівчиною.
При вході у будинок на красивому килимку лежить ситий і щасливий собака. Через декілька метрів від нього маленьке кошеня бігає за своєю іграшкою у вигляді мишки.
– Який же ти у нас ще не досвідчений, вона ж не справжня, — собака зітхнув та ліг клубочком, ніби намагаючись зігрітися.
– Знаєш, а вони хороші, — кошеня потерлося об бік собаки.
– Хороші. Тільки жаль мені їх, вони нас підібрали, бо з дітками ніяк не виходить. Відчуваєш, як вони сумують?
– Все налагодиться.
– Ти дійсно так думаєш?
– Звичайно. Зачекай, як ти зміг мене врятувати? Як ти їх докликався? Як дав зрозуміти, що тобі необхідно? А якби з тобою щось трапилося? Ти за мене подумав? Як же я без тебе?
– Заспокойся, — сказав собака, притягнувши лапою до себе кошеня. Я завжди буду твоєю підтримкою.
– Але ти ж вже старий, — не переставав говорити кіт.
– Знаєш, Джек, в мене ще є час. Ми проведемо його разом. Я зрозумів одну просту істину. Головне, мати заради кого жити.